Поламані подарунки

Коли черга закінчилася, Віта вийшла з коробкою в руках. Скотч був намотаний криво, папір уже дещо порваний. Вона відкрила край, щоб перевірити, і з-під липкої стрічки визирнули ніжно-рожеві лапки єдинорога. Вона обережно тягнула, але пластик тріснув. Іграшка вислизнула, ударилась об підлогу, і одна лапа відламалась.

– Ну от, як завжди, – пробурмотіла вона, відчуваючи, як у грудях наростає невдоволення. 

Раптом поряд знову з’явився Марко, у руках його коробка теж була пошкоджена. Він витягнув керамічну кружку – ручка була відламаною.

– У вас теж? – похитав головою він, дивлячись на свою покупку. – Сервіс у нас, що треба.

Вони обидва подивились один на одного і несподівано розсміялися. Цей сміх був не про радість, а про втому й абсурдність: годину стояти, щоб отримати зламане.

– Серйозно, цього року все валиться, – підкинув Марко, намагаючись приклеїти ручку назад, але замість того вона впала на землю. Він сміявся, але в очах – втома. – Буду дарити кружку з відламаною ручкою. 

– А я подарую племінниці одноногого єдинорога, — прокоментувала Віта, обертаючи каблучку. – Може, це навчить її приймати недосконалість цього світу.

– Яка філософія, – підморгнув він. – Ходімо вип’ємо кави? Може, цей день ще можна якось врятувати?!.

Вона вагалася. Хіба можна ось так піти "на каву" з першим встрічним чоловіком на вулиці. Але її руки оніміли і хотілося тепла. Тому вона кивнула.