Глава 18.

На пурпурі помаранчеве світло. Таке освітлення за жалюзями зранку й звикла бачити. Тепле, літнє, ще й з ароматом троянд. Не пошкодувала, що ваза з квітами цього разу засіла у кутку царства. Бодай щось знімало напруження, яке наростало зі згадкою вчорашнього вечора. І чому пам'ять надає перевагу деталізації поганого, а не хорошого?

Чи передумала я? Ні, змінитися варто. Можна починати від нині навіть. Принаймні постаратися. Чи знала, з чого починати? Скоріш за все, так…

Мої походи до вбиральні і їдальні супроводжувалися побажаннями доброго ранку від покоївок, що проходили повз. Неочікувано, мовчанка з міс Корнелією за сніданком підкинула спокою і врівноваження. Ми пили каву з молоком і обмінювалися порожніми поглядами. Ну, як сказати, порожніми... Мені на думку нічого не спадало, на відміну від неї. Наче готувалася щось мовити. Може, це стосуватиметься батьків? Непогано було б зателефонувати їм і запитати, як у Сінгапурі… Хоч би фотографій яких зробили.
-Твій кавалер, - все-таки почала вона, - надіслав мені повідомлення про зустріч з тобою.
Брови видали моє невдоволення почутим.
-Тобі не сповіщав? Дивно, чому я перша дізналася, - відставила майже порожню чашку. - У середу перелякався, мабуть.
Таке припущення жінка протягнула задоволено, з хитрою посмішкою, як у справжньої лисички. Маленький шматочок тортика, який був останнім на білій тарілочці, з допомогою ложечки піднявся до фінішної прямої. 
-Ти йому розповіла про розкриття? - у відповідь їй голова повільно заперечно похитала. - Чому ж?
-Зате маю чим здивувати сьогодні.
Білі зуби знову засяяли від вдоволення. Це справді відгукнулося для неї блаженством, якщо вона в додаток заплющила очі.
-Що ж, приємно час удвох провести, - піднялася дама, поправивши кілька неслухняних пасм волосся.
-Спасибі.
За що спасибі, насправді, невідомо. Сусід номером помилився, чи що? Я б відмовилася нині гостей приймати. Не на них тренувати витримку. А попередити про провал таки забула, гм. Виправлю це після останнього ковтка теплого напою.
Гудки турбували слух зо п'ять секунд, і, врешті-решт, по той бік екрану пролунав трохи захриплий голос:
-Слухаю.
-Це Марк? - краще впевнетися.
-О, звичайно, - прокашлявся він, і повернувся до розмови. - Так ліпше?
-Угу, - і знову кивнула без особливої на те причини. Що ж, до справи. - Питання стосовно недавнього казусу: чому ти перш за все не розповів мені про якісь спільні зустрічі? Хоча б так довідався, що за своєю огорожею я й дихати не можу. 
-Дихати? Не перебільшуй.
-Перебільшувати? - не бушуй, Астро, не бушуй. - В середу, удома, опісля вистави нашої проклятої, ця пташечка вивела все на чисту воду, - з їдким задоволенням і паузами розказувала новину любому, немов губи гущонкою обмастили і ще цукром посипали, крему із зефіром докинули. - Як гадаєш, кому стало незручно і до біса соромно?
Втім, довго відповіді не вичікувала, а гукнула, як тільки Марк розтулив рота:
-Не відгадав. Мені.
-Ти не жартуєш? Але якщо й так, то це не лише твоя провина, але й…
-Без. Шкодувань. Зрозуміло? 
На зв'язку стихло. Я ще тримала телефон поряд з вухом і свердлила тарілку зі слідами від солодкого. Чесно, вже ніяких фантастичних втеч не стояло близько до планів. Проблеми, свіжі проблеми, а кому воно треба? Якби мені за них платили, то, можливо, я б жертвувала своїми нервами. Зрештою, можливо - слово ключове… Нерви - не рана на шкірі, не загоїться так легко і швидко. До речі, служниці коліно немов у піч засунули запікатися, коли промивали пошкоджену ділянку. Найменші порізи завжди болять і печуть сильніш, ніж якесь більше поранення. Кортіло декого чимось вдарити через цей сюрприз. 
-Тоді… Чекай мене.
-Тобто?
-Вибач, - поряд з ним з'явився ще хтось, досить балакучий, - на цьому завершу, побачимося ще. Бувай.
"Чекай мене"? Чекати? Його? Принц на білому коні, чи що? Визволяти зібрався? Аж сміх вирвався…
Повернувшись до покоїв власних, дістала з полички зо три тонких збірника задач з алгебри, геометрії, чистенький зошит, ручку з олівцем, лінійкою, та й пошкандибала до тої кімнати, в якій зазвичай займалася індивідуально з англійською німкенею. Ох, як пригадала, як здійняла брови через мої бали, то в самої на чолі картина зі згинів малювалася. Яка радість, що з нею попрощалася!
Гаразд, моя ціль - виконати письмово… Тридцять завдань, нехай. На смартфоні вимкну інтернет та трішки знижу планку для звуку, і відставлю на край. Ніщо не відволікатиме від і без того розвиваючого процесу.
Годинник цокав, на диво, мирно, не підпалював і ниточки терпіння чи хвилювання. Завдяки яскравому природньому світлу не тільки меблі переливалися зеленню, а й на одязі оселився теплий відтінок весни-літа. Незначні деталі породжували затишок та комфорт, єдність тіла з розумом.
-У цьому випадку застосовується косинус, - усі "наймиліші" описи, безперечно, в геометрії. - Косинус кута… Косинус…

"-...Моє питання - це не таблиця тригонометричних функцій. Я тебе що, випитую косинус зі ста вісімдесяти…
-Одиниця з мінусом, - перебила його, що нібито мало врятувати.
-Що? Що ти… - засміялися у мене за спиною. - Жартуєш? Кх... Ха-ха… Ти ту таблицю завчила? - не припиняв пхикати.
-Авжеж".

Та ну вас! Розв'яжу через інший кут…
Пісеньки пташок за склом слугували не менш прекрасним доповненням атмосфери: мені вдалося розслабитися і збутися відволікань від п'ятнадцятого номеру. Гм, швидко, якось. Або збірник легшого рівня. Пошукала б номерів із зірочками, чи що…
-Панно? - гукнув і постукав у двері Михайло. - Ви тут?
-Так. Заходь.
-За півгодини Марк прийде, - оглядало салатовий простір курча. - Не готуєшся?
Я вже ладна була удруге скривитися від попереджень-сюрпризів, однак… 
-"Готуєшся"? Де твої формальності?
Міша підвис. Забув? Ой, любий, відновити звичку я допоможу, не переймайся. І своєї м'якості збудуся. Не напружуй повік, сто раз кліпати - не порятунок. Зрештою, якщо з обов'язками біди, то тебе легко замінити…
-Н-не готуєтеся?
-Почну, - встала з стільця та навела чистоту з книжечками і канцелярією. - Одразу лети до Людмили з Лізою. Спізнюватися організаторам - таке собі заняття.
Його духу наче й не з'являлося. Підходячи до виходу, я розмірковувала, чи не найкраще і найлегше опустити планку курчати першою. Жорсткою до нього нібито не була, не кричала чи обурювалася. Винятком є зимовий вчинок, після якого жбурнула за стіну. Хоча, недавно я збагнула, що знаходитися поряд йому варто постійно і всюди, особливо у саду. Той сад став танцювальним майданчиком для моїх пригод…
Згодом, переодягнена і акуратно заплетена, "моя величність" насолоджувалася спинкою дивана у вітальні. Як м'яко, бери й засни за нагоди! Де ж бісів пан-подарунок? Запізниться, і пояснить це словами:"А от і сто п'ятдесят третій сюрприз"?
-Привіт, сонечко, - позитивом переповнений увійшов ледь не за лікоть з покоївкою. - Я...
-Молодий чоловіче, а чи не час вам кинути дитячі брязкальця у такому віці?
Як тільки з рота ринули ті слова, які видалися занадто суворими (і начебто чужими), пара красенів вросла у підлогу. Адресувала те я, звичайно, не кучерявому, проте… Ці чотири білі тарілки хоч би краєм ока угледіли, то фотографували б.
-Окей, призупинимо нашу гру, - жива споруда випробовувала зручний предмет меблів.
-Призупинимо? Ми провалилися, дорогенький. У середу міс Корнелія "похвалила" наш театр геть не теплими слівцями.
-Пам'ятаю, пам'ятаю. Маю на увазі своїх предків. Ще вірять, немов сліпі. За тебе переймаються. 
-Твої? - наївніших за Камінських не зустрічала. - Диваки…
-І дивацтво таке мені на руку.
-На руку? Про що ти?
-Отже, слухай уважно. Переб'єш - піду, і продовжиш волосся видирати з тою пташиною, - поважний наслідок припустив русявий, вказуючи на шевелюру. Таки кінь на білому принці? Ой... - Презентую свій план! Перш за все, здійсню крадіжку у твоєї сімейки: заберу тебе звідсіля за межі міста наступного тижня на діб зо п'ять. Не лупися на мене, як на дурня: якась катастрофа з тими дизайнерами, не домовлюся ніяк! А ресторан очікує ширшої кишені, ніж має пришиту, - пробурмотів нахмурено співрозмовник. - Ось, до чого веду: попри те, що твій план звалився на половину, з нянькою я домовлюся про твій від'їзд. Дозвіл надається, речі збираються, і ти у найкращому номері готелю за мій кошт. Причина незмінна. Картина перед рідними і знайомими має намалюватися така: я проводжу з тобою час десь далеко звідси, немов найближчі свята узагалі не турбують. Насправді ж компанію я тобі не складу, оскільки місце проведення святкування змінив на краще, і уваги організація потребує чимало. Зникати просто так, бо на плечах до біса невідкладних діл - підозріло. Брехати щовечері не для моєї натури. У випадку, який щойно я тобі розжував, схожого допиту не станеться ні у кого, тому що проводимо час разом, як закохані. Коли телефонувати своїм - вирішуємо самі. 
-Реалістично... Хі, - вирвалося позапланово. Ні, це звучало серйозно. - Що ж за монстр користується чужою свободою заради особистої вигоди...
-Ого, яка іронія, - хмикнув русявий. - А нічого, що ти нічим не відрізняєшся від цього монстра?
-Який комплімент, спасибі, - захопилася гладити щоки, покриті рум'янцем. - У кого вчився такому?
-По факту, відучився. Цей момент вимагав нагадування, що вдієш.
-Відучився!? Хто ж з тобою так жахливо вчинив?
На обличчі співбесідника чітко писало:"Досить гратися, як мала дитина", проте! На піаніно грати я не вчилася, а на нервах - талант з народження!
-Коли твої найняли няню?
-У неділю. Принаймні у неділю вона завітала до нас, і вже який день тут штани й спідниці протирає. Договорилися, ймовірно, у четвер-п'ятницю.
-І за цей період вона не дорікнула тобі ніяк?
Я потягнулася за чаєм, роздумуючи над відповіддю. Натомість, вийшло запитання, яке мала б поставити узагалі на початку бесіди.
-Звідки ти узагалі з нею знайомий? 
Напередодні довгої розповіді гість поласував дивом випічки та теж не оминув напою з бергамоту.
-Раніше, - видихнув тяжко, - у мого братика відбувалися казуси із завищеною до небес самооцінкою, жадібністю і зверхністю. Оскільки подібні риси до добра не ведуть, "гідним" прикладом якого слугує кар'єра покійного вже діда, мама з татом замислилися над усуненням проблеми. Міс Корнелія відвідувала нас, якщо не помиляюся... Місяців вісім-дев'ять. Від попереднього становища сліду майже не лишилося.
-О, так це героїня? Рятує від... Самооцінки, ха-ха...
-А що? Розпещена дитина стала цілком нормальним підлітком, якому чхати на те, поряд з ним чи багатій, чи сирота.
-Сирота? - це "промивання мізків" (як вчора дехто висловився) настільки далеко заходить?
-Сирота. Он, на забавах, де ти довго не протрималася чомусь, була й сирота. Правда, прихистив його дядько, але теж людина. Характер хороший, хоч і сором'язливий подекуди. От так, - скуштував ще шматочок. 
-М-м... Моралі, значить, читатимуть мені, - ото прикрість.
-Я тобі їх не читатиму, це не мій обов'язок. Але на виконання плану ти мені потрібна.
-Стирчати самотньо у звичайному готелі невесело... От би щось таке... Пекуче, - чудно як, так пакостити забажала! Лиш от не мала гадки, якому потенційному замовнику знадобиться моя вдача. Хіба що біля того готелю, на тім готелі, або хоч усередині нього був басейн. Чи щось на кшталт приватної кімнати для розваг. На шляху схожих багатств не відкопаєш, ще й у нашім районі. То аж за область... Стоп… Зачекайте. - О! Любий... Пригадуєш, як на забавах у тебе розважалися?
-Так.
-Пам'ятаєш, що я виграла?
-Безкоштовні дні на термальних водах, які ти без пояснень передала Анні Маляр.
-О-о-от! У мене ще є змога поїхати?
-З чого б те, раптово? - личко виражало подив та недовіру.
-Зрозумій правильно! У мене щирі наміри здивувати твоїх, і від цієї секунди, моїх товаришів! - підстрибнула з дивану, емоційно махаючи руками. - Це ж прекрасно, дружити з усіма, еге ж? Друзі мого кавалера - мої друзі.