Глава 12.

Ідея, як не дивно, припала мені до душі. Хоч буде з ким поговорити.
-Через годину подзвоню тобі, - мовила Анна, - якщо можна.
-Можна, - усміхнулася я, хоча настрій залишився в торговому центрі.
-От і добре! - взялася обіймати подруга, що викликало смерч невідомих емоцій. - Бувай! 
Дівчина помахала наостанок рукою і побігла в зворотньому напрямку. Мої ноги, певно, вросли у бетон на найближчі хвилин п'ять. Не збагну, що відчувала.
У передчутті безсоння логіка запропонувала повечеряти молочною стравою, про що вже сповістила кухарку. Оскільки до тої подачі зосталося години три, даремно витрачати їх не хотілося. Розставила придбане на нові законні місця, а сукню, якою око ще бажало милуватися, заховала у шафу. Настане і її час.
Кутовий стіл, що витримував у кількох шухлядах гори зошитів, записників, паперів і канцтоварів, палко очікував генерального прибирання. Ну як, генерального… Деяка інформація мені ще знадобиться, а чернетки та інше полетить у смітник. З приходом вересня з'являться свіжі посібники та блокноти, тож освіта витягне за межі комфорту. Університети не сюсюкаються, там треба серйозності. Запастися би нею.
Звучить мелодія. Ой, невже час так швидко промайнув? 
-Алло, - видаю несміливо.
-Алло! Привіт ще раз, Астро! - дзвінко пролунало по той бік екрану. - Чим займаєшся?
-Ем-м… - чомусь одразу навіяло паніку. - Сортую макулатуру… А ти?
-Справді? Я теж маю справу з цим. Тільки яскравішу, - хі-хікає Аня.
-Тобто?
-У понеділок та вівторок я допомагатиму тітці Мар'яні з квітами. Вона відшукала декілька картонних коробок на складі, і доручила розмалювати їх на свій смак.
-Оу, - щось знітилася, - і як? Багато розфарбувала?
-Та… Штук зо сім. Вони різних розмірів, тому й дизайн на кожну вигадую, якщо це дизайном назвеш. Втім, захоплення - хороша річ, тому й виснаження, як кіт наплакав.
Мабуть, це дійсно чудово.
-Зрозуміло… Правда, я не маю поняття, хто така тітка Мар'яна, - нервово посміялася, пізно згадавши про зв'язки з квітами.
-Тю, це ж мама Яна. Її крамничка на букетах заробляє.
І як уникнути теми про того дурня? Дві літери, а проблема грандіозних масштабів… Щоб тебе жаба поцілувала, Яне Батьковичу!
-Астро?
-М? А, я задумалася…
-Про що? - цікавиться співрозмовниця.
-Д... Ян буде тобі допомагати?
-Скоріше своїй матері. Ми обоє допомагатимемо.
-Он як, - значить, поле зору повне радості. - Ви аж два тижні віддасте магазину?
-Ні-і-і, - грайливо повела Анюта, - на другий тиждень відпочинок на термальних водах. А заради того і своїх рук з ногами не шкода. 
Гордість відгукнулася негативно. Я за чотири дні і пальця не пошкодувала б. Втім, є люди, для яких і одна доба приносить чимале задоволення.
-О, до речі! У нас квитків то шість, бо розраховані на сім'ї. 
-І? 
-Ти можеш поїхати з нами!
-А це як? - поставила питання, та не тому, що кортить у воді побувати.
-Я і кузен обговорювали той виграш з батьками. Мої відмовилися через відрядження. Щодо матері Яна, то там повно діл. І з татом те саме...
-То ви їдете удвох? - перебила, не замислившись.
-Ні, за нами догляне старший брат.
-Чий?
-Його.
Стоп… Що? У того рудоволосого є ще й брат? Ото несподіванка... Гм, як він виглядає… Копія молодшого? І якості такі ж? 
-Астро?
-А? Ой, я знову за своє… То у вас ще скільки вільних місць?
-Три. А в машині два.
Зрештою, сопіти у ліжку й бродити по хаті під наглядом якоїсь тітки не гарантує недоторканності та морального відпочинку. Батьки помахали білетами перед обличчям і використають їх завтра. Блаженство, на відміну від мене, кружлятиме з ними в танці.
Та чим я негожа? Сідниці просяться на пригоди, а шкіра на тепле сонечко. Пропозиція колеги скромна, однак, краща за ніщо. 
-Я б поїхала, - зізнаюся в нещодавно прийнятому рішенні.
-Не брешеш? - підхопила радісно.
-Ні.
-Ура-а-а-а! - гадала, що оглухну, але пощастило. - Перші вихідні з Астрою!
Знову цей вихор невідомих емоцій. Шліфую надію на те, що розгадаю почуття незабаром. Цієї ночі, наприклад.
-О! Є ще одненька пропозиція, - привіт загадкам, - проте… Вона не така спокуслива, як та…
Напевно, автоматично питально хмикнула, завдяки чому і таємничка не забарилася:
-Тиждень адреналіну і файного проведення часу до поїздки у нашому місті та за ним.
Шоу "Інтуїція"? І Анна в ролі ведучої? Ха-ха, популярність би зашкалювала.
-А точніше?
-Сумніваюся у твоїй згоді, - попередній тон втік з бесіди. - Але, якщо теж допоможеш нам у понеділок, то завершимо скоріше.
Безперечно, на термальних водах пики сіроокого уникнути неможливо. Практика за тиждень до цих витрішок не завадила б. На власне горе, проходити сей тест моя натура відмовляється. Здоровий глузд язика показує і категорично забороняє зближуватися з веснянковим чортом.
-Ну… Ем…
-Не можеш?
-Не те, щоби "не можу"…
-У тебе плани? Проблеми?
-Ні…
-А-а... Особисте?
-Угу, - хоча, особистим то нелегко назвати. Хтозна, раптом Ян всім своїм друзякам про нещасний випадок розповів. Саме так, НЕЩАСНИЙ. 
-А Михась? Він також поїде? 
Для цього запитання, видно, закохана (чи ще ні) загарбала парочку секунд. До слова…
-Гм, - пильно стежу за об'єктом розмови, який вештається на задньому подвір'ї, - обов'язково.
На зв'язку запанувала тиша. Допускаю, що незабаром теревеня закінчиться, і мізки поступово оброблять набазікану інформацію. Вічі слідкують за блондином у саду, дихання смарагдоокої збиває з пантелику. Достатньо, час прощатися.
-А…
-Астро, а твої рідні дозволяють тобі? - випередила подруженція.
Ха. Виявляється, набридлива муха все-таки дзижчить зовсім поряд. Нянечка ж, за наказами матері, сповіщатиме неньці про будь-який крок. Затія народилася мертвою. Жах, як позитивом смердить.
-Я що-небудь придумаю…
-Що? Ти впевнена?
-Угу.
На цій незручній ноті, ім'я контакту з додатковими опціями та одноманітною аватаркою розчинилися у шпалерах смартфона. Стиснувши шмат пластику й кинувши черговий позір на кучерявого, обертаюся й налаштовую маршрут в їдальню. За їжею обдумаю половину, а за нічку - все. 
Зранку моє личко відображало наслідки будівництва неймовірно хитрих та геніальних шляхів, за якими я вислизну на волю. Зиркаю крадькома на себе у дзеркалі і зітхаю. "Не опять, а знову" синці. Тональний крем наче недавно у списку товаришів, а вже дратує. І кому на це поскаржитися?
Знайомити з рутиною сто п'ятдесятий раз вважаю нудним, тому перейдімо до довгоочікуваного моменту.
-Добрий день!
-Добрий день сім'ї Лептанових, - ступила на поріг мадам років тридцяти. - Яке чадо на моїй шиї?
Струнка жінка у діловому костюмі, короткій стрижці з квадратними окулярами і червоними губами посміхалася нешироко, підборами занурювалася у маленький коврик. На зап'ясті, яке підтримувалося ручкою чемодана, виблискував годинник; золотий ланцюжок на грудях зваблював денне світло з інтер'єром кімнати так самісінько, як і об'ємні сережки. Батько з матір'ю повертають голови у мій бік, чи то шкодуючи, чи то ганьблячи своїми перлинами. Окуляри акуратно знімаються помпезним манікюром, змальованим з вишень. Матінко, які темні очиська… Таки чорні, а не карі. Клюють ліпше курки.
-Оцево? - тицьнула пальцем.
Щось мене бісить її любов до середнього роду. 
-Астра, їй сімнадцять, - представив замість мене ж тато. - Просимо вашого нагляду за нею до липня.
Ха-ха-ха, нагляд… "Любой каприз за ваши деньги". Не обіцяю.
-Згода, - поручкалися дорослі.
Півгодини вичерпали для супроводу пари у аеропорт. Далі - непередбачуваний екстрим…
Корнелія Длаконська - місцевий "дракон" дисципліни, вельмишановна паняночка, за постаттю якої багатство й розум, суворість і чистота, грандіозні перевиховання за мінімальний термін - місяць. Ця чорноока міс у ляльки не грає, за деякі причуди карає. Надто прискіплива до навчання, стилю одягу, розпорядку дня… Коротше, за блогами зроблю висновок: у моїм домі тимчасово проживає демониця. А з рогатими стосунки злі.
-Астро? Ти ніби й не дихаєш, - бубнить під ніс Михайло.
-Медитую.
-А поза лотоса?
-Та яка, до… Не заважай!
-Що удумала? У тебе на чолі написано.
Страшенно не подобається ця фраза. Моє чоло живе своїм життям, нащо лізти в нього?
-Хочу втекти, - шепочу, стуливши повіки.
-Куди ж це?
-Подалі від… Міс Корнелії. І будинку.
-Було б куди… - стомлено видихнув захисник.
-Є куди. Та дозволу не дістати.
-Є? Куди?
-Друзі…
Шоколадні райдужки досліджували візерунок на штанах, перев'язаних поясом на талії. Різнокольоровий топ нагадує купальник, який стане в нагоді не за горами. Одягнулася по-чудернацьки з думкою про те, що проведу увесь день у царстві. Ага, чуття підвело.
-Друзі? Ні, не відпустять, - негативно зреагувало курча. - І так, я впевнений... От якби кавале-ер, - поправив пухнасту шевелюру, - то зіграло б важливішу роль.
-Звідки йому взятися? Народитися?
-Ні-і, потрібен старший, а не молодший. Як я, - підстрибнули сонячні брови.
-Аякже, я… Стоп, це був натяк? - піднялася з обуренням.
-Жодних натяків, - миттєво насупився, - мою роботу хто виконуватиме?
Частка правди криється в репліках золоточубого, але що з тою часткою вдієш? В цю ж секунду зі швидкістю світла увірватися до сусіда, благаючи взяти участь у постанові Астри Лептанової? Божевільна хіба.
-Якось воно підозріло. Ти схвалюєш втечу своєї роботи.
-Я біжу з нею.
Подаю співбесіднику власні витрішки, аби розгледіти підступ. Ага, кам'яний вираз лиця підкреслює правдивість вищесказаного.
-То… Що ти там пропонував?
-Кавалера.
Справжнього хлопця ждати чи шукати - абсолютно непривабливий поворот, нудний до краю. А от прикритися ним заради товаришів…
-Окей, збираємося.
-Що? Куди ти вже намилилася? - підхопився Михась.
-До Марка.
-Зненацька? Їхній син не завжди удома. Раптом зайнятий.
-У неділю? Не сміши.
Зрештою, годинник цокає, трапеза на сьогодні о сьомій. Так постановила міс Корнелія. Ух, за одним столом з нею їсти…
-О, принцеса кудись зібралася, - пролунало зі сходів, - ще й без попереджень…
-То й що?
-Смілива пелька. Некрасиво огризатися.
-А я й не знала, - зняла лопатку для взуття з гачка.
-До жениха? 
-А ви заздрите?
Ой, бензин у вогонь. Я випадково.
-Було б чому, - скривилася жінка. - Твої манери підлягають виправленню.
Зачиняю двері і прямую до всесвітньовідомого вам сусіда. Влаштую сюрприз, так би мовити.
-Що за термінові виклики, Астро? Турбуєш, як на зло, тільки-но я з душу вийду, - сіроокий красень прибрав рушника з мокрого волосся. Слава Богу, хоч цегляна кладка за футболкою.
-Приємно як, спішиш до гості, - усмішка від вуха до вуха. - А виклик терміновий, не брешу.
-Отож?..
-У тебе є дівчина?
Цегла перемістилася на обличчя.
-Це ти називаєш "терміновим"?
-Це питання важить тонну?
-Ні, - схрестив руки на грудях, - нема.
-А плани на наступні два тижні маєш?
-А це при чім?
-Я все одно не розповсюджуватиму отримане.
-Та до п'ятої точки твоє "все одно", - нахмурився, аж іскри летять, - що за афера?
-Спочатку ти.
Служниця принесла чай, а з ним і напруження, яке мало б впасти до плінтуса. Марк вагався, вагався, і після шматочка ласощів, врешті-решт, здався.
-Перед моїм від'їздом, який перенесли на середину липня, у батьків річниця. Хочеться усе до найменших дрібниць підготувати, проте…
-Проте?
-Я не придумав прикриття.
Іноді збіги обставин засолоджують душу. М-м-м, пазл до пазлика, все, як треба. Сподіваюся, ти погодишся на самовикрадення.
-Тоді, - захопилася ходити вітальнею, - моя афера може стати спільною.
-Спільною?
-Ще й як. Вигода і мені, і тобі.
-Її суть?
-Ми - пара. Ти за своєю справою, я за своєю. Для рідних, знайомих, - у нас побачення. І все вдасться.
-Цікавенько, - відпиває гарячого напою. - А як доведемо у випадку чого?
-Ще обговоримо. Завтра, наприклад.
-Гаразд. Як порвемо "любов"?
Ні з того, ні з усього, лисяча посмішка вчіпилася у мене:
-Довірся жіночій логіці і сліпоті кохання.