Глава 11.

Довгий темно-коричневий стіл. Білосніжна скатертина з хвилястими краями. Червоні серветки, на яких виблискували сірі глибокі тарілки з борщем. Як у ресторані, що сказати. За двома мисками уже сиділи батьки, третя ждала мене. Атмосфера  незатишна…
-Смачного, - мовила я, сівши на своє місце. Кинулп позір на нього, на неї і... У відповідь промовчали, але ложки у руки взяли. Дивно. Може, вони насправді не мене чекали?
Під час трапези мовчанка продовжилася, напруження зросло. Вкінці однозначно не буде десерту. Хіба що без цукру. Великий годинник видавав характерні йому звуки: стрілки гучно крокували по колу, відлуння в чотирьох стінах дедалі більше промивало вушні раковини. Певно, у поєднанні з невеличким божевіллям усередині, є висока ймовірність оглухнути. Аж ковтати важко.
-Хочу довести до відома, - почав татусь, - наступні чотирнадцять днів нас вітатиме Сінгапур. Перший у понеділок, якщо що. Завтра збираємо речі.
-Чудовий вибір, - задоволено усміхнулася мама, - завжди мріяла там побувати.
-Наскільки знаю, у Сінгапурі розмовляють малайською та китайською, - а ще це найбільший фінансовий центр у світі із "смачною" економікою та строгою дисципліною. Принаймні таке запам'яталося з уроків покійного пана Вільяма. За цими словами і я туди б полетіла, кортить затвердити вивчене. 
Батько нахмурився. Усмішка матері теж отримала ноги і втекла.
-Англійською добре. Принаймні нам.
-Доню, - з підозрілою турботою звернулася жіночка, - як ти почувалася на екзаменах?
-Начебто непогано, - щось тут не так, - а що?
-Просто результати опублікували.
-І?
-І… - чоловік витягнув звідкись папку, а з неї аркуш паперу. - Ми трішки розгублені. Ось, поглянь, - посунули папір під мої очі.
-Як ти це поясниш? 
Туплюся у картку з таблицею, заповнену числами. В кутку чітко пише: всього сто вісімдесят п'ять балів. Гм… Що ж тут такого, ніби нормально. А з чого це? Англійська мова? Стоп. Торік я ж…
-Ти провалилася на десятьох аудіозаписах із двадцяти. Минулого року подібної проблеми не було. В чім справа?
-Я… - зробила паузу. Ні, ну от як я у цю калюжу потрапила? Про що я тоді думала? Вже й не згадаю. Не дай Боже, про того ідіота… Через хлопчиська шмат іспита з'їсти? Фу, ганьба. Для інших навряд чи, а для моєї персони точно. Я ж не забила голову Яном? Ні? А хто в ній бродив годину тому? Трясця… Я цього не визнаю ні за що. 
-Ну?
-Я замислилася тоді, - плюс крапля брехні, - однак, не пам'ятаю, про що саме…
-Астро, протягом аудіювання ти чуєш і мислиш тільки англійською. І тільки по темі аудіювання.
-Я знаю.
-А чиниш по-своєму, - суворо відрізала мати. - Останнім часом тебе не туди носить.
-Що погіршує ситуацію, - додав іще п'ять копійок тато.
Не виходить у мене дотумкати: чим страшні сто вісімдесят п'ять балів. Авжеж, на чотири бали нижче, ніж колись. Та все ж, як це вплине?
-Ти не побачиш з нами півдня Азії, - оголосив вирок глава сім'ї, який, дідько, читав по моєму чолі останнє запитання.
-Два тижні під наглядом няньки.
Роззявила рота. Що?! Тобто? Тобто, "не побачу"? Узагалі? Нянька? Яка ще нянька?! Осінню виповниться вісімнадцять, яка нянька, до одного місця?! Я не сплю?
Кожен у свої покої. Ага, ще так у коридорі я не тупцювала. Обуренню нема меж! Принизили, ох, як принизили! Під дудку якоїсь тітки в повноліття плясати! Нездара, нездатна за своєю поведінкою прослідкувати. Ще б підгузники купили, про всяк випадок! Ох, як це все дратує! Дратує, дратує, і ще раз дратує! Настрій на дні Маріанського жолоба! 
Задля заспокоєння та врівноваження емоцій я перед сном і музику послухала, і стрічки в соціальних мережах погортала, і фільм переглянула, і… Прикро, ніщо не вивело повністю зі стану "злюки". Навіть подумки намагалася не зосереджуватися на "відпочинку" удома з майбутньою дамою та причині цієї театральної вистави. Жіноча логіка пропонувалп образитися на декого та надавати йому ляпасів. Але мої гордість та байдужість лежали поряд і запевнялт, що в тому нема потреби. Краще провалитися у світ з мрій на всю ніч.
Суботній ранок. Покоївки поспіхом складали одяг ледь не на всякій тумбочці, підіймали на шляху загублені шкарпетки, гукали на поміч тих, чиїх пар кінцівок не вистачало. І серед цієї метушні крокувалп принцеса з гніздом з каштанового волосся та синцями під набряклими вічами. Прекрасний вигляд, нереально закохалася. Коли те болото піде з мого життя і я зможу прокидатися красунею - невідомо. 
-Пані Астро, сніданок уже на столі! - повідомила Людмила за дверима вбиральні, поки погляд пильно досліджував особу по той бік дзеркала. Щось схоже зустрічалося у містичних розповідях та жахастиках. Як це ще жодна служниця від мого обличчя не впала? Та ж Людмила, наприклад? Е, ні. Йду на пошуки тонального крему та подібних штуковин для симпатичного личка (ними користується мама). Такими темпами сама себе неодмінно налякаю.
Вважаю, впоралася на всі двісті. Ще й розкішний хвостик зав'язала. Це радує. Зосталося задовольнити шлунок сніданком. Не біда, мій зад уже вмостився на улюбленім стільці. Тортик з чаєм? О, залюбки-залюбки! Шкода, на моїй фігурі той бісквіт залишить слід… Проте, що мене спинить? Я ж старалася, наполегливо навчалася, усі настанови виконувала… А на даний момент тяжко зітхаю, бо не заслужила на Сінгапур? Не заслужила? Ще й як заслужила! І на плоский живіт заслужила, тому ложечка від усього торта з гарячим напоєм підійде. А Сінгапур… Та не втече від моєї ноги та країна. Не встигнуть кліпнути, як я власною персоною туди навідаюся. Не варто сумувати, Астро, всі землі відчують твій приїзд. Обов'язково.
Одягнувши літнє плаття, моє тіло крутить бажання побігати в торговому центрі. Чому б і ні? Відсутній пропуск закордон - присутній дозвіл незліченного перебування і пересування у місті. В ту ж мить знайшлп босоніжки з підборами і полетіла-стукотіла до Михайла.
-М-міс? - підстрибнув на дивані молодик. - Що в-ви…
-Збираємося на прогулянку. Негайно. Фініш - ТЦ. Нехай керує Геліос, - пробелькотіла щасливо я, неначе виграла в шахи, ще й у подарунок зайвий мільйон отримала.
-Але…
Ніяке "але"! Палаю бажанням потішити самооцінку, то яка мураха те заборонить? 
Ох, цього крісла мені бракувало. Щоправда, холодне воно, як лід. Втім, м'якість це перекреслює.
-Пані, - тріпав паском безпеки Геліос, - що за непередбачувані заявки з самого рання? 
-Непередбачуваність - моє друге ім'я, - захоплено зізналася у тому, чого не дуже багато в арсеналі характеру. 
-Ви не попередили…
-Мене не цікавить, - нахабно перебила, - а їх тим паче. 
Кучерявий блондин приєднався до скромної компанії швидко, тож автівка рушила з лінії старту й помчала до величезної дорогоцінної будівлі. Бутики, відчиняйте всі входи-виходи, дівка на закупи йде!
-Зателефонуєте, - коротко попрощався водій, що мав би долучитися до зібрання тих самих речей. 
-Ага.
М-м-м, парфумерія дає про себе знати.
Малесенькі баночки різних кольорів та ароматів виблискували на скляних стелажах й приваблювали чимало відвідувачів. Ще чого, акції ж! Люди на неї - бджоли на мед. На жаль, я на них досить рідко потрапляю…
Дорогі й широкі гаджети переливалися під лампами, а гамір від тісних кав'ярень та кафе нав'язливо чіплявся до барабанних перетинок. Неподалік "принтерна студія", де усіляка річ наділена можливістю стати розфарбованою завдяки тому ж принтеру. Далі взуття, аксесуари, сукні… О, а сукня не завадила б! Та й у серпні планується одненький захід. Придивимося, придивимося!
За вітринами манекени обтягнуті атласом, льоном, трикотажем; прикрашені вишивкою та камінцями, бісером і фарбами. "Маргарита" (назва магазину) входив у список моїх фаворитів, оскільки швачки тут працелюбні, і за ескізом здатні пошити вбрання на замовлення. 
-Добрий день! - підійшла панянка середніх років у молочно-вишневому костюмі. - Стійте, це ж наша постійна модель! - сплеснула в долоні. -  Щось шукаєте?
Зменшую відстань й шепочу ледь не на вухо:
-Благодійний бал.
Жінка з подивом витріщилася, але розмову не спинила:
-Коли?
Стенула плечима. "Моя довідка": така інформація не підлягає розповсюдженню. П'ятьом сім'ям надходять дані про це свято раніше, ніж решті (влаштовано з певною ціллю). Без запрошення не впускають, а з товстими гаманцями не випускають.
-Ходім за мною, оціните новинки…
"Королеви колекцій". Ну що, любочки? Уявний молоток судді у кулаці. Перша, леопард не личить. Друга, на цій блискіток океан. Третя непрактична. Четверта з розрізом непристойним. П'ята… Ех, змовчу.
-Я перепрошую, але у вас є щось… Стриманіше?
-Стриманіше? - уточнила вона.
-Ну… Пастельних відтінків… Щось просте і чарівне водночас.
-Гм-м… - замислено протерла чоло продавщиця. - Я невпевнена… 
Чомусь вогник модниці стихав.
-А! Секундочку, секундочку, дещо принесу! - і господиня ательє як крізь землю провалилася. Отже, шанси ще є.
-Обережно…
Блакитне полотно всипане рожевими квітками. Збагачений і мінімалістичний корсет зі спідницею, вкритою майже прозорим фатином. Цей товар не те що погляд прикував… Фантазія, голодна, як вовк, вихопила одежину і гайда на себе натягувати. Невагомість притягує до тремтіння. Ця сукня… Повинна бути у моїй шафі!
-Отакенну кралечку мали б нині на показ покупцям виставляти.
-Вимушена розчарувати.
-Даруйте? - збентежено визирнула з-за дівочої мрії панночка.
-Я вашу кралю купую.
Це придбання штовхнуло самооцінку і наглість на передній план: Міша, бідолаха, обвішаний пакетами з аксесуарами, туфлями, косметикою і тим платтям, йшов ззаду хвостиком. Молився, аби його пекло збігло. Іноді гризе логіку, що ж надзвичайного сей замучений працівник вигледів у розпещеній дитині. 
-Астро, - стомлено стогне кароокий, - ти видалила номер Геліоса?
-Ні. Хочу прогулятися.
На це той приречено видихнув. Щиро співчуваю, хлопче... 
Слабкий вітерець наївно освіжаа, нібито пекуча спека випала на долю. Хмари пливли повільно, скидали зі своїх пухких човнів прохолоду. За прогнозом увечері випаде дощ.
-Астро-о-о!
Від того енергійного вигуку аж волоски дибом. Ентузіазм в радіусі десятка метрів.
-Привіт! Ти що, ігноруєш мене? - миттєво насупилася Анна.
-Мені лячно тебе ігнорувати, - зізналася жартома, - раптом вночі знов стрілятимеш.
-Хо-хо! - переможно підняла пальця догори. - Я так вмію. Гуляє… - пауза - коронний час для рум'янцю. - Те? Нічогенько речей...
-То ще дрібниці. Оновлюю гардероб.
-Дрібниці?! - брови мало не полетіли за горобчиком. - Це - дрібниці?
-Ну… Бувало й кілька кілограм…
Анюта вражено лупилася на пакунки, і сумно позирала на Михася. Червоніє. Господи, навіщо я пригадала корінь їхньої "біди". Юнак теж остовпілий. От замкнули б їх у тісному контейнері, як би чинили? Посперечався би хто, я б і собі об заклад побилася: задихнулися. В деталі не полізу, бо те курча не посміє тягнути її так, як мене. Та через сором, закарбований вельми "інтересним" контактом, знаходитися на мінімальній відстані цій двійні небезпечно.
-Кхе-кхе, - чиясь фізіономія набула серйозності, - ви додому?
-Куди і ще ж?
-Не знаю, але проведу. Якщо ти "за".
-За, - погодилася я.
З Анею мої бісики розійшлися по домівках; втамована тишею спрага лоскотала думки про повсякденність, де шум природи і відпочинок звалися керівниками. Сподівалася на пофігізм та міцні сни "нянечки", натомість підкоряючись вищезгаданим керівникам.
-Михайле.
-Так?
-Занесеш усе в мою кімнату.
-Добре, пані…
Колежанка збоку розглядала будинки на моїй вулиці, до якої нещодавно повернули. Ні про що не балакали, однак, прощатися не хочеться. Жовтий палац близько.
-Знаєш… - невесело видавила подруга. - Я збиралася навідатися до тебе, щоб передати... 
-Передати що?
-Те, що наступні два тижні не вийде побачитися.
Тепер я остовпіла. Що-що?
-Прикро, чесно, - понуро коментує свій неочікуваний сюрприз.
Доле, ти знущаєшся? З яким чортом той період провести? З нянькою? Ні батьків, ні друзів. "Круто". 
-Ти теж кудись їдеш? 
-Ні, - похитала головою, - звичні справи.
-Он як.
Недобросовісне літо. Покривляється й краде усе, що йому заманеться. Диркою від бублика помахає перед носом, і того не одержати. Жах якийсь.
-Слухай, якщо так склалося, то… Даси свій номер телефону?