Глава 8.

Ранок. Яскраві промінчики сонця гралися на золотистому паркеті, білосніжному пухнастому килимку, широкім та м'якім ліжечку, тонесенькій ковдрі з подушкою і, зрештою, моїм обличчі. Година, напевно, рання, бо у коридорі жодних звуків. Вирішила зазирнути у телефон на маленькій тумбочці поряд - шоста тридцять. Дійсно, рано. Та я б іще спала, якби не світло на лиці. Як воно сюди потрапило?.. Потім згадую, що існують в цім царстві жалюзі, які учора забула опустити. От опустила би, і от, заснула б, і спала далі. Клята забудькуватість! І що мені завадило зробити те? А, точно. Я підняла "завіси" через камінці. Вчорашні камінці.
 Замислилася над подіями, які відбулися менше доби тому. Дуб, поради, Ян, знову дуб, ошелешений Михайло, спантеличена Анна, руки рудоволосого, скарги власного живота, теорема Піфагора… Тьфу, що на мене тоді найшло? Підскочила на ноги, бо той Максим-Шекспір з "лівою" дівою танцює; далі, на превеликий жаль, кінцівки відмовили їхній володарці у такій собі послузі "Безпечний спуск", а на останок той сіроокий телепень врятував, покепкував, і ще (важко повірити!) доброї ночі побажав. Ну от диво, правда? Наче і дратували його слова та поведінка, а наче… Спокоєм від нього несло. Цей ніжно-колючий, незрозумілий до кінця спокій з чудним смаком: м'ята, славнозвісна ромашка, трішечки напруги (бо розмови починаються зі стандартної клички), краплини свободи... Почуття легкості, яке без зусиль можна перервати та обізвати хом'яком. А щоб цього Яна! З якого місця він висунув того гризуна? Нормальні у мене щоки. Та і фігура ідеальна, позаздрю сама собі іноді. Який хом'як? Нащо ображати, коли ще зла не заподіяла, чи першою образила? Хоча…

"-Я не знала, що Майк молодший захоплюється спілкуванням з простолюдинами, - підколола?
-А я підтвердив свої уявлення щодо дівчат-аристократок, - схопив предмет гри той "Ян", - противні до краю.
-За себе говори, - помахала йому я, розвернувшись".

У юнака є причини от так ставитися до мене. Узагалі, простолюдини завжди дивляться на подібних мені косо. Аж мурахи по шкірі від тих чорних очей, які жадають вилити всі думки про несправедливість світу, про обдарованих бідних та розпещених багатих. Нічого не вдієш, любчику. Коли народжуєшся, не вирішуєш, у яку саме сім'ю підеш, еге ж? А хоч би й так, зі сталевими терпінням та купами старань прорватися до вищих ймовірно. Щоправда, наглядного прикладу не подам, вибачай.
Все-таки, він та кузенка - ще те насіння. Залюбки поспостерігаю за результатом їхнього знаходження поруч. Проте, чи вийде і за собою так самісінько доглянути?..
-Панно Астро, час прокидатися! - повідомила Людмила, ступивши на поріг кімнати. - У вас залишилося кілька занять, і сьогодні одне із них. Піднімайтеся, ми чекаємо у ванній.
Я довго не затримувалася: встала, кивнула, переглянула вміст шухляди з білизною, шафи з одежею; та й надумала, що пануватиме нині простота. Біла-біла сорочка з короткими рукавами і джинсова спідниця. Хм, а вчорашня вечірка справді була з дрес-кодом? Цікаво.
Режим режимом, нічого нового: вбиральня, їдальня, вбиральня і прощання у стінах прихожої. Секунди чекання на Михайла, вибір між босоніжками й балетками, рюкзак з пакетом і все, кінець. Якщо вас турбує пакет, то скажу ось що: серед розкладу уроків у мене є хімія. Великої потреби у цім предметі нема (особисто я не знаходжу), тож батько домовився з учителем про завершення навчання. О, а ще наступного тижня я "покінчу" з математикою, географією, фізикою та іншими. Доведеться лише контрольні написати, звичайно. Насолоджуся бодай двома місяцями літа.
Автівка наближається до знайомих воріт. Гм, чи не сумував за мною пан Мітенович? Певно, не дуже. З ним та моєю колегою я зустрічаюся у середу та суботу. І якщо з викладачем у мене все гаразд, то з Анею бесіди до і після заняття не тягнулися довше п'яти хвилин: вчасно прибував водій, коли-не-коли розв'язування задач затримувало обох, тощо.
-Геліосе, запам'ятай нинішнє розпорядження! -протараторив Міша, нехай і до цього теж активно теревенив, але я не звертала уваги.
-Без проблем, - відказав чоловік за кермом.
-Про що це ви? - поцікавилася я.
-А ви не чули? - ми підійшли до хвіртки. - У керуючого машиною вашого батька погане самопочуття. Поки їхали сюди, він сповістив нам те. Геліос взявся за завдання замість нього.
-Он воно що…
-З хімії будемо йти пішки, хіба би дощ випав. 
-А прогноз погоди нащо? Не дивилися?
-Дивилися, дивилися, - погойдав головою блондин, - опадів не планується.
-Чудово, - усміхнулася про себе, та за мить ширше, тому що помітила на гойдалці товаришку. - О, Анно! Привіт!
Дівчина у зеленому квітковому комбінезоні з високим темно-русявим хвостом і замріяними очима піднялася з місця. Хм, вона ті комбінезони колекціонує, чи що? Кожного разу кольори, візерунки чи фасон відрізнялися від попереднього. Мабуть, до вподоби таке їй. Але я збрешу, якщо мовлю, що цій особі вони не личать.
-Астро, привіт! - хотіла вже покрокувати до нас, та похитнулася й передумала. - Як т-ти?
-Прекрасно, а ти? Все в порядку? 
За мить до емоційної розповіді, яку від цієї дамочки варто очікувати, її погляд спинився за моєю спиною і застиг. Що? Що не так? Чому ти зашарілася? 
А-а-а, здається, я зрозуміла, в чім діло. Зрозуміла, і обернулася до курчати за мною. Той, в свою чергу, зніяковіло відвів позір вбік, і під білками з'являлося почервоніння. Повернула ліворуч - присоромлена подружка, повернула праворуч - збентежений охоронець. І що мені з тою двійкою робити? Правильно, крокувати прямо, бо відповіді не одержати. Проте, це питання часу.
-Агов, панянки! Заходьте усередину! - гукнув нас господар подвір'я та двоповерхового будинку, на що трійкою залетіли у потрібне приміщення. - Спокійно, панове, моїх пояснень вистачить на всіх, - "потішив" брюнет в окулярах, гортаючи розумну книжку, - повторимо минулу тему і охопимо нову.
Чорнило ручки переводилося на папір, кулька крутилася, танцювала, а у моїх мізках назрівав старт майбутнього обговорення з кучерявим захисником. "З хімії будемо йти пішки, хіба би дощ випав", - крутилася та репліка на волосинці. Виходить, що шанс один. І Анюти з нами не буде. Нікуди не втече. Задовольню свої інтереси, скажімо. 
Як би то з вашої сторони не звучало, але уроки збігли вдало та швидко. Подарунок хіміку припав до душі: різноманітні баночки та пробірки, підставки для них і якісь порошки. Дослідження, пам'ятаю, він проводив відмінно: пояснити - пояснив, захопити - захопив. Найцікавіші хімічні реакції з аркуша переводилися у реальність, відповідно матеріал засвоювався ліпше. Бувало, що батькам пальця вгору підводила, і "трепетно" говорила, який геніальний дослідник з мене виросте: влаштую мільйон експериментів і відкрию свій хімічний елемент. Ха! Заздріть мовчки тому ентузіазму.