Розділ 6.3

Дорогою до квартири Марго я думав про те, що нам потрібно поговорити. Раз за разом я прокручував можливі діалоги і розмірковував над тим, як краще сформулювати свою думку. Та вартувало побачити як відчинилися двері під`їзду, у моїй голові почалася справжнісінька каша.

Я дивився на дівчину, що йшла мені на зустріч і розумів, що не можу від неї відвести погляд. Марго, як завжди, була чарівна. Макіяж, зачіска, стильне вбрання… На мить мені захотілося змінити професію. Я б міг бути фотографом, який намагається зробити найкращу світлину для своєї моделі, міг стати художником, що увічнює в портреті красу єдиного натхнення, міг би приміряти образ поета, що в сонетах оспівує чарівність своєї музи. Щоправда, є одне але… Я кручу на пальці обручку і думаю про те, що по відношенні до Марго не можу сказати слова «моя».

Німа пауза між нами зі співачкою затягується і я розумію, що потрібно щось зробити. Руки самі тягнуться відчинити двері авто. Марго на цей жест вдячно киває і сідає на пасажирське сидіння, я ж на мить прикриваю очі, щоб насолодитися шлейфом солодкуватого парфуму, що так приємно осідає в легенях.

Я обходжу авто і сідаю на своє водійське місце. Головою розумію, що варто вже хоч щось сказати, але у думки нічого путнього не приходить, окрім: «Що ти думаєш про те, щоб прогулятися по набережній?»

- Думаю, що це хороша ідея.

Від мого погляду не приховується те, що Марго теж хвилюється. Про це свідчить те, як вона зминає в руках пояс від тренчу. Я роблю в своїх думках помітку і виїжджаю на дорогу. Їхати нам не більше 10 хвилин, а тому я вмикаю гучніше музику, в надії, що вона допоможе нам обом розслабитися.

Вперше за весь період нашого з Марго знайомства у повітрі стоїть незручність і шалене хвилювання. Підбадьорює мене тільки те, що воно взаємне. Цікаво, що зараз відбувається у голові співачки? Про що вона думає? Як відреагувала на мої смс про зустріч?

Раніше я таким не цікавився, але зараз… Не можна заперечувати, що тієї ночі між нами щось змінилося. Як колись уже не буде, а тому потрібно зрозуміти як діяти далі.

***

Перед очима простягається надзвичайно гарний і яскраво освітлений Київ, з якого я раніше не могла відвести погляд. Після переїзду до столиці не було дня, щоб я не дивувалася цьому місту. Особливо, сидячи на пасажирському місці і маючи змогу спостерігати за його життям.

Сьогодні ж ситуація зовсім інша. Нічні краєвиди аж ніяк мене не приваблюють, адже я, раз за разом, кидаю погляди на водія, який зосереджений на дорозі. Правду говорила Ольга, що Марку варто б було податися у моделі, а не у викладачі. Я б з легкістю могла уявити його на обкладинці якогось глянцю або те, як він дефілює на подіумі.

- М? – здається, що моє залипання розсекретили.

Я негативно похитала головою і збентежено повернулася назад до вікна. Молодець, Марго. Ведеш себе як дівчинка-підліток, яка побачила свого краша.

Боже, от що зі мною зараз відбувається? Чому мене супроводжує таке збентеження? Я ж ніби доросла людина, хоча, метелики в моєму животі так не думають. Марку достатньо тільки посміхнутися, а вони вже готові високо злетіти.

Як ми доїхали до набережної я не збагнула. Переді мною знову відчинили двері та подали руку, щоб я могла обережно вийти. Чуже тепло окутало мене в секунду. У голові з’явилася думка про те, що я не хочу відпускати долоню Марка. Проте, совість кричала, щоб я не була дурепою. Тому тілесний контакт довелося розірвати, що мене засмутило.

Не знаю, що щойно відбулося. Чи то чоловік прочитав мої думки, чи він відчув те саме, що і я. Але для мене галантно виставили лікоть, щоб я мала змогу обхопити його рукою. Я знову відчувала чуже тепло, що дарувало мені спокій та якусь впевненість.

- Хочу пройтися біля води. Вона мене заспокоює.

І я дозволила себе повести. Після порятунку я можу з легкістю довіряти йому. Навіть, якщо б мені зав’язали очі і сказали прогулятися по краю прірви, Марк був би єдиною людиною, якій би я дозволила себе супроводжувати. Можливо хтось вважає, що я зарано мислю у такому напрямі, але це не так. Та жахлива ніч багато чого змінила.

- Марк, я знову хочу тобі подякувати за те, що ти зробив для мене – мовчанка здавалася надто важкою, а тому я вирішила першою почати хоч якийсь діалог – Віктор розповів, що ти відмовився від грошової винагороди запропонованої компанією, а також не захотів приймати будь-яку послугу від нас з ним. Чому?

- Що «чому»? – чоловік робив вигляд, що не розуміє мене, хоча це було не так.

- Чому ти не скористався пропозицією? Тобі могли добре віддячити за мій порятунок і хоч трохи компенсувати моральну шкоду завдану пораненням.

- Мені здається, що ти вже достатньо віддячила мені. Більшого не потрібно.

На мить я замислилася, а потім різко повернула голову у сторону Марка, який збентежено відвів погляд. Невже… він мав на увазі поцілунок?

***

Прокляття! От чим я думав, коли таке ляпнув? Почуваю себе ніяково, навіть попри те, що сказав правду. Розумію, що розмова про те, що відбулося є неминучою, але не знаю як правильно її розпочати. З однієї сторони ми один одному нічого не винні і можемо зробити вигляд, що того поцілунку не було. Проте, я відчуваю, що це не правильно. Враховуючи те, що зараз між нами так і відчувається збентеження.