Розділ 6.2

Марго

- Завтра планується прес-конференція, де компанія оголосить про інцидент, що трапився з тобою.

Десять днів минуло з тієї жахливої ночі, а я досі не можу нормально оговтатися від неї. Щоразу як щось нагадує мені про того психа, я відчуваю тривожність і паніку, які ніби цунамі накривають мене з голови до ніг.

- Це можна зробити без моєї участі? – я з надією подивилася на Віктора, від якого залежало все.

- Можна – з полегшенням видихаю і дякую за милість.

Зараз я надто віддалена від соціуму і поки не готова спілкуватися з публікою. Ці півтора тижні у мене пройшли у двох місцях: у відділку поліції та кабінеті психолога. На більше у мене просто не було сил.

- Даю тобі ще два дві відпочинку, а з понеділка ти мусиш повернутися до графіку. Твоя підготовка до премії має стати інтенсивнішою.

- Про яку підготовка йде мова, якщо я морально виснажена? У мене таке відчуття, що я на межі нервового зриву – я обезсилено сіла в крісло і обійняла себе двома руками.

- Ти маєш бути сильною. Те, що нас не вбиває, робить нас сильнішим. Марго, ти маєш оговтатися від тієї ночі і повернутися у стрій!

- Легко тобі говорити – на обличчі з’явилася крива посмішка – Я маю оговтатися, коли мене мало не покалічили? А нічого, що це трапилося з подачі твоїх людей? Місяцями моя персональна інформація зливалася за гроші. Того психа підгодовували і робили нам зустрічі. Хтось провів його на зйомки реклами. Це така турбота компанії про свого артиста?

Віктор лише зціпив зуби на мої слова. Було видно, як венка на шиї продюсера пульсує, а щелепа напружується від злості. Він прекрасно розумів, що я маю на увазі. У компанії з’явилися щурі, які підривали її авторитет з середини.

- Я проведу розслідування. Усі винні будуть покарані. Вилетять з лейблу, як корок з-під шампанського. Із завтрашнього дня у тебе буде водій та охоронець. Я підберу кращих, які в разі чого зможуть тебе захистити. Додатково будуть продовжені сеанси з психологом, щоб тобі було легше впоратися з пережитим.

Почуте змусило мене трохи заспокоїтися. За таких умов можна йти на компроміс.

- Дякую.

Віктор підходить до мого крісла і опускається на одне коліно, щоб мати змогу тримати зоровий контакт. На мою щоку лягає чужа долоня, великий палець якої починає гладити шкіру. Мені хочеться відсторонитися, але я розумію, що цей жест буде негативно сприйнятим.

- Дівчинко моя, я за тебе справді хвилююся. Ти навіть не уявляєш, які емоції мені довелося пережити, коли Марк зателефонував і сказав, що тебе викрали. Я мало не здурів від люті – інтимний шепіт у вухо викликає аж ніяк не позитивні емоції.

Я відчуваю сильне втручання в мій особистий простір, але збільшити відстань мені не дають. Віктор залишає поцілунок на моїй маківці і навіть не думає відсторонитися від мене.

- Якби ж ти дала мені шанс, то я б зробив усе, щоб ти завжди була у безпеці. Я готовий вберегти тебе від усього. Більше нічого не зможе тебе налякати – продюсер спускається поцілунками зі скроні до щоки, а мені від цього стає непособі.

- Зараз мене лякаєш ти – я підриваюся на ноги і відходжу аж до вікна, щоб мати хорошу дистанцію з продюсером.

- Пробач, але я нічого не можу вдіяти з собою, коли ти поруч. Надто глибоко ти засіла в моїй голові – хтось би на моєму місці щиро радів таким зізнанням, але я не відчуваю жодної емоції.

- Віктор, я тобі вже раніше казала. Між нами нічого не може бути. Ми партнери по роботі, але ніяк не по житті. Я не можу відповісти тобі взаємністю.

- Чому? Що тебе стримує? – до мене хотіли зробити крок, але я жестом руки показала, щоб чоловік залишився на місці.

На це питання у мене була тільки одна відповідь, яку я озвучила.

- Тому що я тебе глибоко поважаю і ціную, але при цьому не маю жодних романтичних почуттів, які надзвичайно важливі для відносин – я була відвертою у сказаному.

- Для почуттів потрібний час. Дай мені шанс і я зроблю все, щоб ти закохалася у мене.

Якби ж так легко було… Ми знайомі з Віктором близько шести років і за цей час я встигла побачити різні його сторони. І не всі з них були позитивними. Скільки негативу, завдяки йому, я пережила, скільки знущань і цькувань мені довелося зтерпіти. А цей клятий контракт… він ж повідець, за який продюсер тримає мене.

Як можна забути те, як до мене неодноразово відверто чіплялися або намагалися підкласти під когось зі спонсорів? Як я можу переступити те, що в мені ніколи не бачили особистість, яка має власну гідність? Я завжди була пустим місцем, якому вказували, що потрібно робити. Не жінка, а лялька. Маріонетка… у руках продюсера.

“Бридке каченя перетворилося на лебедя”, - так колись мені сказали. Я прекрасно знаю, що зараз мене бажає багато чоловіків. Думаю, що у Віктора спрацював комплекс власника. Він хоче довести усім, що іграшка належить тільки йому. Буде тішити самолюбство і робити мене нещасною. Такої долі я не хочу для себе.

- Давай повернемося до цієї теми, коли мій психологічний стан стабілізується – я розумію, що відтягую неминуче. Рано чи пізно ця тема знову підніметься і тоді доведеться говорити зовсім по-іншому. Зараз я просто до цього не готова.