Розділ 5.1

- Через п’ять хвилин починаємо.

Режисер почав роздавати команди присутнім і я чекала, коли черга дійде до мене. Сьогодні ми знімаємо рекламу нового спортивного комплексу, обличчям якого я буду близько шести місяців.

Нічого складного. На мене одягли сексуальний топ і обтягуючі лосини, а також кросівки від бренду Puma чиїм амбасадором я являюсь. Постановник рухів приблизно окреслив мені, що саме я маю зробити і як варто з’явитися у кадрі.

Від гортання соцмереж мене відволікла склянка, яка голосно стукнула дном об поверхню скляного столу. Я заблокувала телефон і перевела погляд на чоловіка, що невпевнено стояв біля мене.

- Марго, зйомка може затягнутися. Ми зробили вам полуничне смузі. Якщо вам не подобається полуничне, то зараз переробимо – чоловік нахилився за склянкою, але я зупинила його. Він був такий схвильований і розгублений, що аж мені стало ніяково.

- Ні, не варто – я взяла до рук напій і зробила ковток через соломинку – Дуже дякую, мені смачно.

У відповідь посмішка, на яку я відповідаю взаємністю.

- Я радий це чути. Не буду вам заважати – мені роблять уклін головою і дають більше особистого простору.

Раніше я цього чоловіка не бачила, він точно не з нашої команди. Скоріше за все, що це працівник спорткомплексу, якого послали мене задобрити.

Зйомки справді можуть затягнутися на не одну годину, а тому варто підкріпитися. Ольга після концерту знову посадила мене на дієту, яка вже другий тиждень викликає в мене депресію.

Кисло-солодкий присмак смузі залишав приємний післясмак, а тому я справді була вдячна за таку турботу. Це, звичайно, не кава, яку мені так сильно хочеться, але замінник непоганий. Настрій значно покращився, а тому я готова приступати до роботи.

- Марго, ти готова?

Я встаю зі свого місця і йду до локації, де буде перший кадр. До софітів і камери я надто звикла, а тому додаткового налаштування мені не потрібно. У мене був короткий сценарій, з яким я мала змогу ознайомитися.

- Почали!

Спочатку відіграємо сцену, де я капризна клієнтка, яка не знає чого хоче. Я починаю засипати адміністратора питаннями про наявність того чи іншого приладдя, на що отримую позитивну відповідь. Але мені цього не достатньо, щоб задовольнити свій інтерес.

- Хочу на групові заняття! Що можете запропонувати?

- Ми можемо запропонувати вам такі види тренувань, які включають різні техніки і підходи: аеробні, силові, танцювальні, оздоровчі, водні, Mind&Body та із застосуванням східних єдиноборств.

- Цікаво… А інструктори у вас компетентні?

- Авжеж! Кожний працівник має відповідну кваліфікацію, яка підтверджена навчанням. Ми обираємо тільки професіоналів з хорошим досвідом роботи.

- Хочу з ними познайомитися – у житті я далеко не така, як доводилося зображати перед камерою, але режисеру видніше.

- Знято.

Я видихнула з полегшенням і трохи розслабила позу, в якій стояла. Зараз буде зміна локації і моє знайомство з персоналом комплексу. Сподіваюся, що зйомка не довго триватиме, адже мені щось стало трохи не добре. Різко кинуло в полум’я і з’явилася якась дезорієнтація.

- Готові? – ми киваємо і займаємо потрібні позиції.

- Хочу вам представити нашу команду – адміністратор по черзі починає знайомити мене з кожним її членом, на що я тільки киваю. За кулісами я встигла з ними перекинутися кількома словами і зробити спільні фото на пам’ять. Досить приємні люди.

- А якщо я хочу мати персонального тренера?

- Така можливість також є – рукою мені вказали на п’ятьох хлопців та трьох дівчат.

- І я навіть сама можу обрати з ким бажаю тренуватися?

- Бажання клієнта для нас закон.

- Чудово! – я підходжу до високого хлопчини, чиї татуювання так чудово видно з під футболки – Покажіть мені, будь ласка, залу, щоб я могла оцінити її вид – посмішка з’являється надто не доречно, адже замість неї я мала продовжити манерно фліртувати з тренером.

- Стоп! Марго, не добре. Спробуй знову.

На цю сцену у нас йде ще два дубля, перш ніж, режисер відчуває задоволення. Я за нього щиро рада, а за себе починаю хвилюватися. Таке відчуття ніби у мене лихоманка. Мені одночасно і спекотно, і холодно, а у голові справжнісінький туман.

Я прошу, щоб хтось приніс мені воду, щоб хоч трохи опанувати себе. Один ковток, два, три, але краще не стає. Режисер дає мені п'ятихвилинну перерву і запитує чи я можу далі продовжувати.

- Зможу – говорю я, але мало вірю в це. Мені потрібно завершити цю зйомку, адже в нас дедлайн, який не можна пропустити.

Сцена огляду залу виходить більш-менш добре, щоправда не з першого разу. Мені стає ніяково перед знімальною групою, адже дублі псуються по моїй вині. Я починаю збиватися з реплік. У голові паморочиться так, ніби я випила якийсь міцний алкоголь, що затуманює розум.

- Марго, ви не дуже добре виглядаєте – до мене підійшла візажист, щоб поправити макіяж. На шкірі виступив надто помітний шар поту, що для мене взагалі не характерно.