Розділ 1.2

- Марк, от чесно, я тебе не можу зрозуміти. Чому ти не хочеш перевестися працювати на Факультет східної і слов’янської філології? Навіщо тобі ці іноземці у підготовчому відділенні, там ж немає жодного розвитку і можливості подальшого кар’єрного просування – я важко зітхнув на почуту тираду.

Останнім часом ця тема стала надто актуальною. З моменту як я повернувся з відрядження у мене немає спокою від батькових пропозицій. Не подобається йому, що вже четвертий рік я працюю в підготовчому відділенні для іноземних громадян Київського національного лінгвістичного університету, де навчаю іноземців української мови і займаюся їх підготовкою до вступу вузів.

Щоразу я чую, що мені з усім допоможуть і влаштують, та я ніяк не можу донести, що не потребую протекції. У горлі вона в мене сидить. Бути сином ректора університету ще те задоволення. Спочатку мені не дали обрати навчальний заклад і спеціальність, а зараз дістають з робочим місцем.

- Я тобі вже сказав, що мені подобається інший формат роботи, а ще можливість мати відрядження. Я не хочу бути прив’язаним до студентів та з року в рік читати одне і те саме їм.

- Ти ж любиш свою Азію, можеш піти на Кафедру корейської і японської філології. Будеш писати наукові роботі і публікувати їх, отримаєш ступінь, а там дасть Бог, станеш завідувачем кафедри – я чесно намагався не закочувати очі, але не вийшло.

- Мені не хочеться писати. Я люблю досліджувати щось нове, обирати напрям роботи, який мені подобається, а не сидіти за методичними рекомендаціями і планом підігнаним під освітні стандарти.

- Марк…

- Досить. Я більше не маленький хлопчик, який від вас з мамою залежить. Мені 29 років, я давно сформована особистість, яка може самостійно приймати рішення. Якщо захочу, то зміню роботу і без твоєї допомоги. Це востаннє, що ми говоримо на цю тему.

Дістало. Я хочу свободи, а не цього всього. У дитинстві постійні рамки, у юності контроль і нав’язування вибору. Я виріс з батьківської опіки і можу самостійно вирішувати як йти по життю. Раніше я себе стримував тільки з поваги до батьків, але зараз мій терпець увірвався. Більше я не дозволю вмішуватися у моє життя.

- Сину, я просто хочу як краще для тебе. Твоя сім’я скоро стане більшою, коли Каріна народить малюка. Ми з мамою завжди вам допоможемо, але знаючи твою самостійність і категоричність в тому, щоб бути незалежним я вирішив, як не грошима, то хоч роботою зарадити.

Згадка моєї дружини не додала настрою взагалі. Ще одна тема, яка переслідує мене.

- До речі, як вони з карапузом себе почувають?

- Думаю, що добре. Сьогодні планове УЗД, де мають сказати стать дитини – і всі мої заперечення, що я проти йти до жіночої консультації були проігноровані Каріною. Вона стоїться на своєму і плює на мою думку.

- Це просто прекрасна новина. Побачиш на моніторі свою дитину і можливо хоч трохи розтанеш, бо твій холод до вагітності невістки навіть мене насторожує – хах, я так не думаю.

З мого повернення в Україну з Кореї минув місяць. Місяць, як я дізнався, що стану батьком дитини від жінки, з якою хотів розлучитися. Рік тому я, напевно, був би найщасливішою людиною на Землі, але не зараз.

Пам’ятаю як в аеропорту отетерів, коли побачив хто мене зустрічає. Раніше Каріна не виявляла бажання забирати мене з валізами, а тут навіть сюрприз вирішила зробити. Я був такий втомлений від перельоту,  навіть на автоматі обійняв дружину, що кинулася мені на шию. Коли до мене притулилося чуже тіло я відчув, що щось не так.

- Каріна? – я відсторонився, щоб подивитися на дружину і повільно опустив погляд на її живіт, що доволі помітно випирав.

- Я… я хотіла зробити тобі сюрприз – як в уповільненій зйомці я дивився на те, як мою руку ставлять на округлий живіт. У голові ніяк не вкладалося побачене.

- Цього не може бути! – я п’ять місяців був у відрядженні.

- Може, ми станемо батьками – рука різко забирається на місце. У відповідь я бачу здивований погляд.

- У нас дуже довгий час нічого не було. Звідки ця дитина?

- Марк, ти мене ображаєш. Якщо ти не пам’ятаєш, то перед поїздкою ми були разом. Чи ти там собі когось знайшов і уже збився з ліку, коли і з ким спав?

Найкращий захист – напад. Краще мене звинуватити у зраді, щоб відвести від себе підозри. Та тільки я не дурний і все прекрасною знаю, навіть те, що так хочеться приховати.

- Мені потрібен час, щоб переварити цю новину. Можливо усвідомлення прийде тоді, коли малюк народиться – говорю я, а голові думка: «Усвідомлення прийде, якщо тест ДНК підтвердить батьківство».

Наші з Каріною батьки не знають, що ми на межі розлучення і довгий час не можемо дійти до спільної мови. Про те, що я не визнаю батьківство ніхто і не заїкався, а тому у всіх подив і дорікання тому, що я такий холодний до вагітності дружини. Я попросту не вірю, що я є батьком дитини.

- Ти маєш рацію. Пам’ятаю, яким я був стриманим поруч Марією, навіть тоді, коли вона ходила на дев’ятому місяці вагітності. Проте, той день, коли я взяв на руки тебе крихітним, у мені ніби щось змінилося. Мені важко описати емоції, які я відчував, але щиро сподіваюся, що у вони у тебе також будуть.