Розділ 1.1

За шість місяців до…

- Доброго ранку всім… - я залітаю до гримерки і мало не шпортаюся за один з дротів, що лежить на підлозі. Добре, що рука міцно тримала термочашку з кавою, бо тоді б довелося шукати мазь від опіку.

- Марго, тобі пощастило, що Віктора досі немає на знімальному майданчику. Ти спізнилася на 40 хвилин – Ольга, мій тимчасовий менеджер, з докором подивилася на мене, але таки забрала чашку, щоб я могла спокійно переодягнутися.

- Зараз тільки сьома ранку. Я ледве прокинулася після вчорашньої танцювальної практики, що тривала мало не до ночі. Невже не можна було дати мені ще годинку для сну? – мене мало не силоміць посадили до гримерського крісла від чого я поморщилася. Хоч тіло звикло до навантажень, я все одно відчуваю крепатуру.

- У тебе цей тиждень розписаний мало не по хвилинах. Інтерв’ю з журналом GQ було не запланованим, але ми не могли їм відмовити. Чим більше іменитих видань напише про тебе, тим більше уваги ми привернемо до майбутнього камбеку.

- Думаю, що візажистам доведеться постаратися, адже мої синці під очима від недосипу видно здалеку.

- Зараз це виправимо.

Як тільки я розмістилася у кріслі перед дзеркалом, до мене підійшли дві дівчини, які у чотири руки будуть робити мені марафет. Я привітно вітаюся з ними, адже ми вперше співпрацюємо і думаю на тим, що найближчу годину можна або подрімати, або помедитувати.

Я прекрасно знаю, що мою думку стосовно макіяжу чи зачіски ніхто питати не буде, адже все давно вирішено, а концепція готова. Мені залишається сидіти смиренно і не заважати людям робити свою роботу.

Спочатку мою шкіру готують для процедури, очищуючи від бруду, потім зволожують її і наносять базу під макіяж, щоб тон ліг рівно і добре виглядав в об’єктиві фотографа. Далі беруться до рук пензлики, якими буде творитися шедевр. Від мене тільки вимагається кліпати, відкривати рота, коли скажуть або повертати голову у потрібну сторону.

У той час над моєю зачіскою також чаклують. Спочатку стайлером вирівнюють пасмо за пасмом, щоб пізніше зробити прикореневе гофре. На столі я бачу світле накладне волосся, що буде кріпитися до мого натурального. Напевно, кінцевим результатом стане високий хвіст з локонів.

Мені подобається, що дівчата швидко і професійно роблять свою роботу. Я навіть не помічаю як проходить відведений час на б’юті-процедури. Просто в якусь мить моє крісло повертають до дзеркала і я бачу результат.

Коричневий «смокі айс» на очах, нюдові губи, контурування та хайлайтер на вилицях, щоб зробити виразнішим обличчя. Єдине, що залишилося практично недоторканим – брови. Їх просто розчесали і вклали гелем. Зачіску я вгадала на половину. У мене справді високий хвіст з пасмами до талії, але він повністю рівний. Напевно на локони не було часу через моє запізнення.

- Марго, треба поспішати. За ширмою побачиш речі - я киваю Ользі і йду в інший кінець гримерки, де маю завершити свій образ.

На вішаку на мене чекало чорне боді з паєтками, яке ще й оздоблене пір’ям. Поруч я побачила колготки у велику сітку та взуття на високих підборах. Від допомоги Ольги одягнутися я відмовилася, а тому близько двадцяти хвилин мучилася з цим вбранням.

З горем навпіл я вийшла до свого менеджера, яка прискіпливо роздивлялася кожний міліметр мого тіла. Звичайно ж, все має бути просто ідеально, враховуючи те, що моє життя проходить мало не під мікроскопом.

- Одягни ці прикраси, а після зйомки одразу віддай їх костюмеру – у руки мені протягнули дві червоні коробочки, на яких золотими літерами писало Cartier.

Я дістала прикраси з колекції «Panthere de Cartier» і почала їх розглядати. Каблучка з білого золота, онікса, діамантів та смарагдів. До неї таке ж намисто з головою пантери прикрашеної розсипом дорогоцінного каміння.

По словах Ольги у моїх руках близько 60000 доларів. Щоправда, це лише реквізит для фотозйомки. Скоріше за все, що представники бренду надали його нам для партнерської реклами, а тому прикраси потрібно повернути у належному вигляді. Дуже шкода, адже цей комплект мені нереально сподобався.

- П’ять хвилин до зйомки – хтось з персоналу кричить і я важко зітхаю. Пора приступати до роботи.

 У студії на мене вже всі чекають. Постановник кадру виставляє світло біля білого полотна на фоні якого я маю позувати. Погляд падає на фотографа, який підбирає потрібний об’єктив. Сьогодні мене знімає Нік, чому я надзвичайно сильно радію. У нас доволі хороший конект, а тому все має пройти гладко.

- Марго! Радий тебе бачити – Нік розводить руки для обіймів, в які я охоче йду.

- Взаємно. Зробиш сьогодні мені помпезні кадри?

- Аякже. Я відчуваю прилив натхнення коли дивлюся на свою прекрасну музу.

- Підлабузник – я грайливо стукаю чоловіка кулачком у плече, але посмішки не приховую.

Нас хтось гукає, каже що варто приступати роботи, а тому я закочую очі та йду до полотна, де маю бути центром композиції. Найменше зі своєї роботи я люблю позувати. Навіть після десятків уроків та сотні фотосесій я відчуваю дискомфорт під час цього процесу.

Поверни голову, опусти підборіддя, привідкрий губи, заплющ очі. Заведи руку за спину, ні, краще її підніми. Корпус уперед, зігни ногу в коліні, будь розкутою. Більше пристрасті у погляді, зваб через камеру, але не перегравай. Усе має бути природньо, але водночас загадково і естетично. Глядачі хочуть бачити гарну картинку, а тому відповідай очікуванням.