Пролог

-  Вихід на сцену через три, два, один …

Я глибоко вдихнула повітря у легені і морально налаштувалася на те, що планую зараз зробити. У голові плутанина, а на серці важкість, яку я хочу сьогодні відпустити. Досить корчитися від думок, які приносять тільки один біль. Життя має продовжуватися, а тому я мушу опанувати себе.

На тремтячих ногах я виходжу на сцену і знімаю вушні монітори, щоб насолодитися оплесками і криками радості моїх шанувальників. Це не перший мій виступ, я давно маю своє ім’я, а тому варто бути упевненою в собі. Щоправда, цей концерт для мене особливий. Він початок нового етапу мого життя. А тому сьогодні варто скинути весь баласт, який мене утримує, щоб далі було легше йти по наміченому шляху.

Хтось з команди дає мені гітару, з якою я підходжу до стільчика, що стоїть посеред сцени. Це вперше, що мені доведеться грати на музичному інструменті для двадцяти тисяч глядачів у живу. Раніше я могла брати до рук гітару тільки на прямих трансляціях і те на кілька хвилин. Сьогодні ж ексклюзив. Хочу, щоб цей виступ запам’ятався надовго.

- Любі мої, хочу бути з вами відвертою. Я зараз шалено дезорієнтована – опинившись на сцені, моє хвилювання виросло в геометричній прогресії – Як бачите, я з гітарою, щоб вперше виконати пісню, яку можна назвати сповіддю. Сьогодні я хочу бути справжньою, як з вами, так і з собою.

Повертаючись до України я мала багато часу, щоб подумати над тим, як сильно змінилося моє життя за останні місяці. Мені здалося, що я зрозуміла те відчуття, яке люди називають щастям. Щоправда, воно виявилося не довготривалим. Реальність показала мені інше.

- … Зроби те, що вмієш найкраще. Дай волю творчості. Вилий весь біль та печаль у текст, опиши всі свої емоцій, а потім їх відпусти. Зроби своє розбите серце одним з джерел натхнення і ти побачиш, як з часом стане легше.

- Пісня, яку ви зараз почуєте, скоріше за все, ніколи не буде мати студійне звучання. Я навіть назву їй не придумала, бо це не важливо. Єдине, що має значення – те, кому вона присвячується.

Говорити стало важче і я боялася, щоб від хвилювання мій голос не тремтів. Я ще й не звикла до виконання акапелла, що мене теж тривожить. «Марго, ти мусиш зібратися!», я повторюю ці слова собі як мантру і вставляю вушні монітори на місце.

- Не знаю чи ти побачиш цей виступ, але я сподіваюся, що ти будеш щасливий. Ці місяці для мене стали ковтком свіжого повітря і я завдячую тільки тобі. 

Мої шанувальники з подиву починають голосно кричати і дістають свої телефони, щоб увімкнути ліхтарики на прохання когось з персоналу. Я ж заплющую очі і проводжу пальцями по струнах.

- Знайомся, твій викладач англійської мови, Марк Сергійович – мені роблять уклін головою – Від сьогодні ви починаєте підготовку до твоєї поїздки у США.

Я тоді навіть не уявляла наскільки це знайомство вплине на моє життя.

- Я зараз за містом. Благаю вас, заберіть мене звідси. Я заплачу будь-яку ціну, яку ви назвете, тільки заберіть мене, будь ласка… - у горлі застиг клубок, а сльози почала скупчуватися у кутиках очей. Схлип я не змогла стримати.

 Ще у перші тижні знайомства у Марка почалася зі мною головна біль.

- Знайомтеся. Каріна – моя дружина…

Краще б я ніколи не чула про цю жінку.

Метушня… Червоно-сині спалахи… Люди у формі… Перед очима змінюються кадри ніби в уповільненій зйомці. Я не можу зрозуміти, що відбувається. Хтось намагається забрати мене з рук Марка, який міцно притискає моє тіло до себе.

- Марго, дівчинко моя, подивись на мене – розфокусований погляд зупиняється на обличчі Віктора, який схилився наді мною – Усе позаду. Ти у безпеці.

Та жахлива ніч змінила моє життя і подарувала перше кохання.

- Я думав про наш поцілунок. Не один раз прокручував його у голові і дійшов до того, що ні про що не шкодую.

Я досі згадую його як щось прекрасне і дійсно правильне.

- Пробач.

- Пробачаю. А тепер іди до дружини – мій голос ламався, але я стійко робила вигляд, що у порядку.

Як же мені було важко стримувати себе того вечора. Хотілося вибігти з автомобіля, щоб зупинити Марка, але я не могла.

- Ти – зірка. У тебе попереду скільки злетів і спалахів буде, що я навіть не можу перелічити. Про твою творчість заговорить увесь світ, а ці почуття минуть. Нічого вічного немає, у тому числі і кохання!

Потрібно було послухати Ольгу ще з самого початку. Вона мала рацію.

- Захочеш повернутися до сім’ї, я тебе не триматиму. Захочеш закінчити відносини, я тебе відпущу. Принаймні я буду знати, що ми хоч щось спробували.

- Марго, говорити легше, ніж лікувати розбите серце. Повір мені, людині, яка пройшла через це. Ти день і ніч будеш думати про ці стосунки, ти втратиш сон і настрій. Усе буде здаватися прісним, а довіра до людей похитнеться. Навіщо тобі це все?

Справді, говорити було набагато легше. Але сьогодні я готова відпустити.

- Марго, про що ти говориш? Ти хочеш продовжити наші стосунки?