Між "майже" і "зараз"

Повітря ніби стало густішим.
Марта відчула, як у грудях щось неприємно стиснулося, коли побачила Ірину.
Максим одразу випрямився.
— Іро, — сказав він спокійно, але без тієї легкості, як раніше. — Ти що тут робиш?
— Хотіла зайти, — відповіла вона, дивлячись то на нього, то на Марту. — Ти ж тільки приїхав.
Марта мимоволі відвела погляд.
“Тільки приїхав…”
Ірина зробила ще крок ближче.
— Ми могли б поговорити.
Максим коротко видихнув.
— Не зараз.
Тиша.
Це було сказано без грубості.
Але твердо.
Ірина трохи здивувалась.
— Ясно… — протягнула вона, але її погляд зупинився на Марти. — Ви, мабуть, зайняті.
Марта відчула цей тон.
Ніби ввічливий.
Але з підтекстом.
— Ми просто розмовляли, — спокійно сказала вона.
Ірина усміхнулась.
— Звичайно.
Максим різко зробив крок вперед.
— Іро.
Вона перевела погляд на нього.
— Я зараз не хочу це обговорювати.
Його голос став твердішим.
— Ми не разом.
Тиша впала миттєво.
Марта навіть не одразу усвідомила ці слова.
“Ми не разом.”
Ірина трохи напружилась.
— Я зрозуміла.
Вона кивнула і відступила.
— Побачимось.
І пішла.
Повільно.
Але з відчуттям, що не все закінчено.
Коли вона зникла за поворотом, між Мартою і Максимом знову настала тиша.
Але вже інша.
Глибша.
Напруженіша.
Марта зробила крок назад.
— Не треба було так говорити, — тихо сказала вона.
Максим подивився на неї.
— Як саме?
— Що ви не разом.
Він трохи здивувався.
— Це ж правда.
Пауза.
Марта відчула, як серце б’ється швидше.
— Але це… не моє діло.
Максим зробив крок ближче.
— Марто.
Вона підняла очі.
— Ти справді думаєш, що мені важлива Іра зараз?
Вона не відповіла.
Бо не знала як.
Він тихо продовжив:
— Я приїхав і перша людина, про яку я думав… це ти.
Її дихання збилося.
— І коли я тебе не бачив, мені було… не ок.
Тиша стала майже нестерпною.
Він стояв зовсім близько.
І вперше не ховав серйозність за жартами.
— Але ти відштовхнула мене.
Марта опустила погляд.
— Я не хотіла.
— Я знаю.
Пауза.
Він тихо додав:
— Але ти боїшся.
Це влучило прямо.
Вона різко підняла очі.
— Я не боюся.
Максим ледь усміхнувся.
— Тоді скажи мені в очі, що я тобі байдужий.
Тиша.
Довга.
Гостра.
Марта відкрила рот…
І не змогла сказати нічого.
І це сказало все замість неї.