Неочікуваний гість

Після вечора біля мангалу Марта ще довго не могла заснути.
Перед очима знову й знову з'являлася усмішка Максима, його жарти й той дивний спокій, який вона відчувала поруч із ним.
— Дивно... — прошепотіла вона, дивлячись у стелю.
Здавалося, вона знала його вже давно. Хоча минуло лише кілька днів від їхнього першого знайомства.
Наступного ранку Марта вийшла у двір полити квіти.
Сонце тільки починало пригрівати, а повітря було свіжим після нічного дощу.
Раптом вона почула тихе скавуління.
— Хто тут?
Озирнувшись, Марта помітила маленьке руде цуценя, яке сиділо біля хвіртки й невпевнено дивилося на неї.
— Привіт, малий...
Вона присіла навпочіпки.
Цуценя обережно підійшло ближче, понюхало її руку й несміливо завиляло хвостиком.
— Ти звідки взявся?
Саме в цей момент через паркан почувся знайомий голос.
— Бачу, ти вже знайшла нашого нового сусіда.
Марта підняла голову.
Максим стояв біля паркану з чашкою кави в руках.
— Він твій?
— На жаль, ні. Учора ввечері крутився біля магазину, а сьогодні вже тут. Схоже, вирішив, що наша вулиця йому підходить.
Цуценя підійшло до Максима, але за секунду повернулося до Марти й сіло біля її ніг.
Максим засміявся.
— Ого... Схоже, він уже зробив свій вибір.
— Не дивись на мене так, — усміхнулася Марта. — Я нічого не робила.
— Звичайно. Просто в тебе талант знаходити друзів.
— А може, це в тебе його немає?
— Ну, кіт уже давно обрав мене лише як того, хто дає воду. Тепер ще й цуценя перейшло на твій бік.
Вони обоє засміялися.
Марта обережно взяла цуценя на руки.
— Треба знайти його господаря.
— Якщо не знайдемо, — задумливо сказав Максим, — доведеться шукати йому новий дім.
Марта погладила малого по голові.
— Сподіваюся, його вже хтось шукає.
Максим кивнув.
— Після обіду можемо пройтися вулицею, розпитати сусідів.
Вона поглянула на нього.
— Разом?
— Разом.
Марта сама не помітила, як усміхнулася.
— Домовилися.
Цуценя голосно гавкнуло, ніби теж погоджувалося.
Максим засміявся.
— Здається, у нас з'явився ще один товариш.
Марта подивилася на маленького пухнастика, а потім на Максима.
І раптом зрозуміла: іноді саме маленькі несподіванки стають початком великих змін.