Розділ 2

***

Я живу в досить  великому будинку. Його придбали мої батьки ще до того, як розбилися в авіакатастрофі, коли летіли з Америки додому. Я ніколи цей день не забуду, адже саме він розділив моє життя на "до" та "після". Отже, щоб я наступні всі роки, до того, як мені буде 18, і я зможу сама все вирішувати, до мене посилили мою тітку Настю. Сказати, що я аж просто в захваті від неї–це безглуздо. Адже вона не те, що не допомагає мені ні в чому, що я прошу, а взагалі не помічає мене. Вона так зациклилася на своїй, як на мене нікому не потрібній фірмі з дорогою косметикою, що відсторонилася від всіх і всього світу. 
Мені всього 14, а вона ще думає, що я не можу жити повністю сама, хоча вона ніяких зусиль не прикладає до того, щоб допомогти мені.Якщо чесно–я взагалі не проти жити самій, проте вона навіть не слухає мене. Що ж зроблю, потрібно задовольнитися цим!
Я власне зараз спускаюся на кухню, бо вже настав час вечері, проте як я бачу тітка взагалі не переймається тим, поїм я чи ні. Що ж, придумати, що їсти на вечерю я не зможу, тому мушу спитати в неї. О, а це ще одна проблема, адже вона просто вимагає те, щоб я до неї говорила тільки на "Ви", і тільки приязним тоном. Тож я так і роблю. Ну стараюсь, принаймні.
–Тітонько Настю,–сказала я якомога приязніше, коли вона зайшла до кухні,—А чи не підкажете Ви, що мені можна взяти на вечерю?
Я вже була готова до того, що від неї буде повний ігнор, аж раптом вона відповіла.
–О, Ніколь, пошукай щось в холодильнику,–також, на моє здивування, вона сказала приязно,–І, до речі, я маю завтра поїхати в Китай, на роботу, на два місяці. Тож, ти будеш сама.
—Добре, тітонько...
Я була в шоці–це ж класно. Саме це я мріяла останні 9 років.
Швидко з'ївши свою вечерю, я пішла в свою кімнату, де безмежно раділа такому щастю...