Розділ 17

Аліна

Аліна прокинулася від перших сонячних променів, що проникали крізь легкі штори її номера. Вона глибоко вдихнула свіже повітря і відчула, як тепла хвиля спокою огортає її. Вчорашня розмова з Поліною та їхній безтурботний пікнік на пляжі допомогли їй вперше за довгий час відчути легкість.

Вона повільно потягнулася, згадуючи, як вони сиділи на теплому піску, слухаючи шум прибою. Поліна змусила її сміятися, розповідаючи історії про незграбні знайомства Дарини. Дівчина нарешті дозволила собі просто насолоджуватися моментом, не аналізуючи кожен спогад, пов’язаний з Максимом.

Її погляд зупинився на телефоні, який лежав на тумбочці. Повідомлень не було, але внутрішнє передчуття підказувало їй, що сьогодні буде важливий день. Вона ще не знала, що саме на неї чекає, але відчувала, що поступово наближається до моменту, коли потрібно буде зробити вибір.

Аліна встала, підійшла до дзеркала і подивилася на своє відображення. Вперше за довгий час вона побачила в своїх очах не тільки втому і сумніви, а й спокій. А можливо, навіть надію.

Аліна лежала в ліжку, обгорнута м’яким пледом, і думала про те, що залишився всього тиждень до завершення їхнього відпочинку. Момент прийшов, і подруги незабаром повертатимуться до Києва. Вона знала, що її життя знову повернеться до звичних ритмів, але цей останній тиждень мав бути важливим. Дівчина не могла не замислитися, чи повертатиметься вона до свого старого життя, чи залишиться тут ще трохи, щоб зрозуміти, що буде далі.

В пам'яті знову сплив Макс. Після того, як вони поговорили на пляжі, з’явилася нова надія на відновлення стосунків. Аліна не могла зрозуміти, чи готова вона повністю довіритися йому знову, після всього, що сталося. Чи не стане ця поїздка знову випробуванням для них обох, чи справді вони зможуть почати все з чистого аркуша?

Але питання про те, чи поїде Макс з ними до Києва, теж не покидало її. Він працював у Токіо, і вона знала, що його робота вимагає багато часу та зусиль, але це ще більше ускладнювало її роздуми. Чи було б правильно запросити його, чи залишити це питання відкритим до останнього дня відпочинку?

Аліна посміхнулась сама до себе, уявивши, як вони разом прогулюються старими вулицями Києва. Вона знала, що до цього ще треба буде дійти, але йшлося не тільки про місце, а й про їхні почуття. Чи зможуть вони пройти цей шлях разом, чи кожен обиратиме свій шлях?

Аліна відкрила свій блокнот і, вмостившись зручно в ліжку, почала проводити перші лінії. Її думки про Макса і те, що буде з ними далі, відходили на другий план, поки її рука рухалася по паперу. Вона завжди знаходила спокій у малюванні, це був її спосіб звільняти розум від зайвих думок і знаходити гармонію.

Цього разу картини в її голові були особливими. Вона уявляла пейзажі з туманними вечорами на узбережжі, простір, де можна було б віднайти себе серед природи. Уявляла як грають на світанку м’які тони, що ніжно переходять один в один. А може, це буде картина з якимись невідомими персонажами, які переживають момент зустрічі, як вона з Максимом. Аліна усміхнулася, відчуваючи, як натхнення охоплює її.

Кожен мазок був важливим, кожна лінія відображала її емоції, які змішувалися з тими роздумами про те, як змінюється її життя і де місце Макса в цьому. Щось ще залишалося недомовленим, але картинка, яка з'являлася на її аркуші, була початком чогось нового.

Це не було просто малювання — це був спосіб розібратися в собі. Кожен штрих був дотиком до тих глибин, де змішуються минуле і майбутнє. І саме зараз, в цей момент, Аліна намагалась зрозуміти, чи готова вона дозволити Максу стати частиною її історії, як цей новий малюнок стане частиною її майбутнього.

Аліна продовжувала малювати, але її роздуми все більше зливалися з образами на папері. Їй було важко знайти відповіді на всі питання, що турбували її в останні кілька днів. Чи готова вона знову довіряти Максу? Чи варто їй відкривати серце після того, що сталося? Вона не могла відповісти собі одразу, але малювання допомагало зняти напругу і дало хоч маленьку ясність.

До кімнати увійшла Поліна, подруга, яка прийшла привітатися. Вона одразу помітила, що Аліна виглядає спокійнішою, ніж вчора.

– Ти чимось зайнята? – запитала Поліна, дивлячись на аркуш з малюнком.

– Просто малюю, – відповіла Аліна, не відриваючи погляду від роботи. – Це допомагає мені думати.

– Про Макса? – запитала Поліна, сівши на ліжко поруч.

Аліна кивнула. Вона не хотіла це визнавати, але внутрішня боротьба була занадто сильною.

– Я все ще не знаю, як це буде, Полі. Я не можу просто так повернутися до нього, навіть якщо він хоче повернутись у моєму житті. Я не можу забути все, що було.

Поліна помовчала на мить, потім взяла її за руку.

– Я розумію тебе, Аліно. Але пам'ятай, що всі ці емоції – це нормально. Люди змінюються. Ти змінилася. І Макс також змінився. Але ти сама вирішуєш, чи хочеш ти це зробити частиною свого життя знову.

Аліна задумалась, вдивляючись в малюнок. Вона уявляла себе на тих картинах, там, де все було простим, спокійним і справжнім. Можливо, це був знак. Можливо, саме цей шлях, який вона зараз проходить, був частиною її нового початку.

– Можливо, я повинна дати собі час і ще раз подивитися на все це з іншого боку, – тихо сказала Аліна.

Поліна посміхнулася.

– Я тут, якщо тобі потрібна підтримка. І знаєш, що? Я теж думаю, що це може бути новий початок для вас обох.

Аліна подивилась на подругу і кивнула.

– Дякую, Полі. Ти завжди знаєш, як сказати правильні слова.

Цей момент спокою дозволив їй знову відчути впевненість у своїх почуттях. Тепер все, що залишалося – це дати собі час, щоб прийняти рішення, яке буде справжнім і правильним для її майбутнього.