Розділ 16

Макс

Максим сидів у кріслі біля вікна, дивлячись, як сонце поступово ховається за горизонт, забарвлюючи небо в теплі відтінки. Його думки були далекі від цієї краси. У голові знову і знову прокручувалися моменти зустрічі з Аліною, її погляд, її мовчання, її реакція на все, що він говорив.

Він зітхнув і провів рукою по обличчю. Йому здавалося, що він зробив усе правильно, але водночас щось було не так. Аліна не відштовхнула його, але й не кинулася в обійми. Вона тримала дистанцію, і це змушувало Макса сумніватися, чи є в нього шанс усе виправити.

Телефон тихо завібрував, і чоловік поглянув на екран. Повідомлення від Поліни:

"Вона думає. Це вже добре. Просто дай їй час."

Максим усміхнувся куточком губ, відчуваючи слабку надію. Час... Він уже чекав три роки. Якщо потрібно ще трохи — він готовий.

Макс пішов прийняв душ та пішов спати, зранку його розбудив важливий дзвінок з роботи.

Максим швидко піднявся з ліжка, потягнувся до телефону і, не дивлячись на екран, прийняв виклик.

— Алло, слухаю.

З того боку почувся голос його асистента:

— Максиме, вибач за ранній дзвінок, але виникла термінова ситуація. Один із наших партнерів хоче змінити умови контракту, і це може вплинути на весь проєкт. Нам потрібно терміново вирішити це питання.

Максим потер обличчя, намагаючись остаточно прокинутися. Його мозок швидко переключився на роботу.

— Гаразд, відправ мені всі деталі на пошту. Я перегляну документи і дам відповідь через годину.

Закінчивши розмову, чоловік сів на ліжку, дивлячись у вікно. Це був його перший ранок після зустрічі з Аліною, і замість того, щоб думати про неї, він мусив знову заглибитися в робочі справи.

Він зітхнув і підвівся, налаштовуючись на ще один день, сповнений рішень і виборів. Але цього разу серед усіх його рішень найважливішим було одне — як повернути Аліну.

Максим відкрив ноутбук і заглибився в документи. Він швидко пробігав очима через довгі пункти контракту, аналізуючи запропоновані зміни. На перший погляд, усе виглядало не критично, але чим більше він занурювався в деталі, тим чіткіше розумів — це може вплинути на весь хід роботи.

Він набрав помічника.

— Олексію, це серйозніше, ніж здавалося. Якщо ми підпишемо нові умови, нам доведеться змінювати майже третину проєкту. Нам потрібна зустріч із замовником.

— Уже працюю над цим. Вони готові поговорити через годину.

Максим подивився на годинник. Часу було обмаль, але він звик до швидких рішень. Закривши ноутбук, він вийшов на балкон, щоб глибше вдихнути морське повітря.

В його голові знову з’явилася Аліна. Її погляд, коли вона стояла перед ним біля маяка, її розгубленість і бажання тримати дистанцію. Він розумів, що має дати їй час, але й не хотів просто чекати.

Та зараз треба було вирішити справи. Максим повернувся до кімнати, зробив кілька нотаток і приготувався до переговорів.

Переговори тривали довше, ніж очікував Максим. Замовники наполягали на змінах, які кардинально впливали на проєкт, і чоловік розумів, що це не просто побажання – це було стратегічне рішення, яке потребувало повного перегляду концепції.

Після двох годин суперечок, пошуку компромісів і аргументів він нарешті зміг переконати їх залишити ключові аспекти незмінними, лише трохи підлаштувавши деякі деталі.

Вимкнувши відеозв’язок, Максим відкинувся на спинку крісла і потер скроні. Він почувався виснаженим, але водночас задоволеним, що вдалося зберегти баланс між вимогами клієнта та реалістичністю виконання.

Його погляд упав на телефон. Повідомлень від Поліни не було. Це означало, що Аліна нічого не питала про нього.

Він розумів, що їй потрібно більше часу, але водночас йому не хотілося просто чекати. Максим набрав повідомлення Поліні:

"Як думаєш, якщо я запрошу Аліну на вечерю, це буде занадто рано?"

Він ще кілька секунд дивився на екран, перш ніж натиснути "відправити".

Мак сидів в кріслі та згадував той час коли дізнався про ті фальшиві фото, йому одразу це здалося підозріливо, але він ніяк не міг зрозуміти що саме не так, якби він одразу відкинув емоції, все б склалося по іншому, далі два довгих роки роботи, і відкриття правди, чоловік згадував як довго не виходило вмовити Поліну допомогти йому

Поліна не одразу погодилася на співпрацю. Вона була обережною та скептично ставилася до намірів Максима.

— Чому я маю тобі допомагати? — пам’ятав він її слова. — Ти ж сам її покинув, а тепер, коли усвідомив, що помилився, хочеш усе повернути?

Макс тоді довго переконував Поліну, пояснював, що йому знадобився час, щоб розібратися в собі й у всій ситуації. Він не виправдовувався, а просто визнавав свої помилки.

— Я люблю її, Поліно, — сказав він тоді, і це було настільки щиро, що навіть подруга Аліни здалася.

Згадуючи це, Макс усміхнувся. Він знав, що зараз усе залежить лише від нього. Його дії, його терпіння, його наполегливість. Якщо Аліна дозволить йому бути поруч, він зробить усе, щоб виправити минуле.