Розділ 15

Аліна

Аліна зайшла в хол готелю з легкою посмішкою на обличчі. Морська прогулянка допомогла їй зібратися з думками, і тепер вона відчувала себе набагато спокійніше. Усе ще було незрозуміло, але більше не здавалося таким хаотичним.

Вона піднялася в номер, прийняла душ і вирішила трохи відпочити. Думки про Максима все ще крутилися в голові, але тепер без колишньої гіркоти. Вона хотіла побачити його знову, подивитися йому в очі, відчути, наскільки щирими є його наміри.

Раптом у двері постукали. Аліна підійшла, відчинила й побачила Поліну. Подруга з хитрою посмішкою тримала в руках дві склянки кави.

— Як настрій? — запитала вона, заходячи в кімнату.

— Непогано, — відповіла Аліна, приймаючи чашку.

Поліна уважно подивилася на неї.

— Ти щось вирішила для себе?

Аліна зробила ковток ароматного напою й подивилася у вікно.

— Думаю, так. Але я не буду поспішати. Якщо Максим справді хоче повернути мене — хай доведе.

Поліна здивувалася таким змінам в Аліні.

— Тобі пішла на користь зустріч з Максом. — сказала Поліна, дивлячись на подругу, яка помітно змінилася за не повну добу.

Аліна лише знизала плечима, зробивши ще один ковток кави.

— Не знаю, Полю, я просто зрозуміла, що більше не хочу тікати від своїх почуттів. Але це не означає, що я одразу пробачу його чи впаду в його обійми.

Поліна хитро примружила очі.

— Але й не означає, що ти цього не хочеш, правда?

Аліна скоса глянула на подругу, але не змогла стримати посмішку.

— Ти ж знаєш, що я не люблю, коли мене читають, наче відкриту книгу.

— А я не читаю, я просто знаю тебе, — Поліна усміхнулася й підморгнула. 

Аліна на мить задумалася, а потім кивнула.

Поліна засміялася.

— Поліна, а де поділася наша Дарина, за своїми думками та переживаннями я втратила її з поля свого зору, ми вже декілька днів не бачилися, я навіть цього не помітила, тільки зараз зрозуміла це — запила Аліна подругу.

— Здається наша Даринка, знайшла свій курортний роман, — відповіла Поліна.

Аліна здивовано підняла брови:

— Серйозно? І коли вона встигла?

Поліна загадково усміхнулася:

— Ну, ти ж знаєш Дарину. Вона не втратить можливості, якщо їй хтось сподобався. Вчора ввечері вона зустріла одного чоловіка в барі, і вони явно знайшли спільну мову.

— І хто ж цей таємничий незнайомець?

— Я його ще не бачила, але здається, він тут у відрядженні. Із якихось бізнесменів. Вони вже домовилися про зустріч сьогодні ввечері.

Аліна засміялася, трохи розслабляючись після напруженого дня:

— Ох вже ця Дарина! Вона завжди знаходить пригоди.

— А ти поки лише вони знаходять тебе, — підколола Поліна, натякаючи на ситуацію з Максимом.

Аліна лише похитала головою:

— Гаразд, давай краще про щось інше. Куди ми сьогодні йдемо?

Поліна подивилася на подругу і засяяла усмішкою:

— Як щодо пляжу? Але не просто так, а влаштуємо маленький пікнік на березі. Нам треба трішки відпочити від усіх цих думок. Ти ж знаєш, що я не люблю сидіти на місці.

Аліна подумала кілька секунд і погодилася:

— Звучить ідеально. Ти права, мені треба трохи відволіктися. І, здається, пікнік на морі — це найкращий спосіб. Тільки давай не забувай про пісок у волоссі та сонце, що пече, а то я вже знаю твою пристрасть до сонячних ванн!

Поліна розсміялася:

— Ти знаєш, що я завжди готова до цього. І, до речі, пам'ятаєш, як ми всі разом відпочивали влітку? Це буде як старі добрі часи.

Аліна усміхнулася, пригадуючи веселі моменти їхніх минулих відпусток. Це було саме те, що їй зараз потрібно: трохи легкості та радості в компанії подруги.

Вони швидко підготували все для пікніка, купили свіжі фрукти, напої, поклали плед і рушили до пляжу. На березі було ще не так людно, і всі навколо виглядало дуже спокійно.

Аліна відчула, як напруга почала відпускати її тіло. Вона сіла на плед, роздивляючись море, що світилось в променях заходу сонця.

Поліна, розкладаючи їжу, спитала:

— Як думаєш, він справді зміниться? Макс, я маю на увазі.

Аліна трохи замислилася, дивлячись на горизонт:

— Не знаю. Мені треба побачити це на власні очі. Поки що все дуже непросто. Я не готова повністю йому довіряти. Але я дам йому шанс... якщо він того заслуговує.

Поліна кивнула, але в її очах промайнула невелика тривога:

— Але ти йому вже пробачила, чи це лише початок?

Аліна глибоко вдихнула, знову поглянувши на море:

— Це важке питання. Я думаю, що буду давати собі час. Але я не готова на повне прощення, поки він не доведе мені, що змінився.

Дівчата сиділи на пляжі і здавалося, що в майбутньому їх чекає щасливі моменти, та в думках Аліни не вкладалося ще одна дія подруги, яку вона так і не змогла розгадати, тому дівчина вирішила запитати про це напряму.

— Поліна, я довго думала і ніяк не можу зрозуміти, чому ти тоді почала допомагати Максу?

Поліна замовкла на кілька секунд, ніби зважуючи, що сказати. Вона розуміла, що це питання рано чи пізно з’явиться, і була готова відповісти, але все одно відчула хвилювання.

— Спершу, коли він написав мені, я була зла. Чесно, Аліно, я не хотіла йому допомагати, бо бачила, як ти страждала після вашого розриву. Але потім... коли я вислухала його, зрозуміла, що він теж страждав, що він не покидав тебе за власним бажанням.

Аліна уважно дивилася на подругу, і в її очах з’явилася тінь сумніву:

— І ти просто взяла й повірила йому?

Поліна сумно усміхнулася:

— Я б не була собою, якби не перевірила кожне його слово. Я говорила з людьми, які були поруч тоді, коли все сталося. І з’ясувалося, що Макс не брехав. Він так само, як і ти, отримав фальшиві докази, що зруйнували ваші стосунки.

Аліна перевела погляд на море, її серце калатало. Вона й сама вже розуміла, що хтось цілеспрямовано їх розвів, але чути це від подруги було важче, ніж вона думала.