Розділ 12

Аліна сиділа на краю ліжка в своєму номері, дивлячись у вікно на захід сонця, який залив кімнату теплим золотавим світлом. У її голові все ще крутилися події дня. Вона намагалася осмислити те, що сталося.

— "Поліна... Як вона могла? Вона знала все і навіть не сказала мені," — подумала Аліна, злегка похитуючи головою. Її серце стискалося від змішаних почуттів: гніву, зради, але також і певного полегшення.

Вона не могла зрозуміти, як Поліна, її найближча подруга, могла так довго приховувати правду. Водночас, у глибині душі, Аліна знала, що Поліна діяла з найкращих намірів. Але це не зменшувало відчуття, ніби їй не дали вибору.

Аліна піднялася з ліжка і підійшла до вікна. Вона дивилася, як хвилі лагідно накочуються на берег. Її думки поверталися до Максима, до їхньої розмови на маяку, до його слів і його погляду.

— "Він був щирим," — подумала вона, схрестивши руки на грудях. — "Але чи можу я довіряти йому знову? Чи можу я знову відкритися йому після всього, що сталося?"

Раптом її думки перервало легке постукування у двері.

— "Аліно, це я, Поліна. Ми можемо поговорити?" — пролунало з-за дверей.

Дівчина вагалася кілька секунд, але врешті підійшла і відчинила двері. Поліна стояла там, виглядаючи винуватою, з легким трепетом у погляді.

— "Мені потрібно пояснити..." — почала Поліна, але Аліна перервала її.

— "Як довго ти знала?"

Поліна зітхнула і опустила погляд.

— "Достатньо довго, щоб розуміти, що Максим все ще тебе кохає. І я теж знала, що ти досі кохаєш його, хоч і намагаєшся це приховати навіть від себе. Аліно, я зробила це для тебе, для вас обох. Я бачила, як ви обидва страждаєте."

Аліна мовчала, обдумуючи почуте. Поліна продовжила:

— "Я не хотіла, щоб ти почувалася зрадженою. Але Максим справді заслуговує на другий шанс. Він пройшов через багато, щоб знову бути тут і поговорити з тобою."

Аліна зітхнула і повернулася до кімнати, запрошуючи Поліну зайти.

— "Я не знаю, що робити, Поліно," — тихо зізналася вона. — "Усе так заплутано."

Поліна сіла поруч із нею на ліжко і поклала руку на її плече.

— "Ти не мусиш вирішувати все зараз. Просто дозволь собі відчути. І дай Максиму шанс показати, чи він справді змінився."

Аліна кивнула, хоча сум'яття в її серці не зникло. Цей день змусив її знову відкрити ті двері, які вона давно намагалася замкнути. 

Аліна сиділа мовчки, слухаючи слова Поліни. Її подруга здавалася винуватою, але водночас спокійною, ніби впевненою, що все зробила правильно.

— "Максим зв’язався зі мною ще рік тому," — почала Поліна, нервово стискаючи руки. — "Він розповів мені всю правду: про Ірину, про те, як вона сплела цю інтригу, і як він занадто пізно зрозумів, що став жертвою брехні. Він був убитий горем, Аліно. Він досі кохає тебе."

Аліна не могла повірити своїм вухам. Її очі розширилися, і серце шалено забилося.

— "Тобто весь цей час… він знав, що я тут, що я переживаю? І нічого не сказав?" — запитала вона, намагаючись утримати спокій.

Поліна кивнула:

— "Так. Він спостерігав за твоїм життям, але не втручався. Він приходив на твої виставки, бачив тебе на відстані. Він просто хотів упевнитися, що з тобою все гаразд. Але водночас він не міг наважитися наблизитися. Він боявся, що ти не захочеш його бачити."

Аліна знервовано потерла скроні, намагаючись осмислити почуте.

— "Ти знала про це і нічого мені не сказала? Ти допомагала йому весь цей час?" — її голос був сумішшю гніву і розчарування.

Поліна опустила голову.

— "Я знала, як ти почуваєшся. Я знала, що ти досі кохаєш його, хоча й приховуєш це. І я бачила, як ти закрилася від світу після всього, що сталося. Аліно, він заслуговує на шанс. І ти теж. Я лише хотіла допомогти вам обом."

Аліна підвелася з місця і підійшла до вікна, спостерігаючи, як хвилі спокійно накочуються на берег. Її душа була далеко не такою спокійною.

— "Весь цей рік... Він був поруч, але не з’явився. Невже він справді боявся мене настільки? Або ж просто не мав мужності сказати правду?"

Поліна підійшла ближче і поклала руку їй на плече.

— "Він не хотів знову заподіяти тобі біль. Він хотів бути впевненим, що ти будеш готова почути його. Аліно, я знаю, що це складно, але подумай, чи не варто дати йому шанс пояснити все самому?"

Аліна зітхнула, намагаючись заспокоїти свої думки. Вона відчувала, як минуле і теперішнє переплелися в щось нове і невизначене. Її почуття до Максима були живими, але чи могла вона пробачити йому той біль, що він завдав?

— "Я не знаю, Поліно," — тихо сказала вона, не відводячи погляду від моря. — "Це так складно."

Поліна лише кивнула, розуміючи, що час і подальші події самі розставлять усе по місцях.