Розділ 11

Аліна стояла перед Максимом, не знаючи, що сказати. Кожен крок на цьому шляху здавався такою великою подорожжю, що в її голові сплелися думки, наче вулик. Вона все ще не могла зрозуміти, чому він тут, чому знову з'явився в її житті після всього, що сталося. Якими б не були її почуття до нього, вона не могла просто закрити очі на те, що сталося між ними.

Максим стояв, не зважаючи на вітер, що намагався роздути його думки, і нервово ковтав повітря, намагаючись знайти хоча б одне правильне слово. Але воно не приходило. Як почати? Як виправити те, що неможливо повернути назад? Як сказати їй, що він ніколи не переставав любити її, що навіть коли його життя розпадалося, він завжди думав про неї?

"Як тобі все це пояснити?" — подумав він, але слова не йшли. Усі його спроби звучати впевнено і зібрано розбивалися об стіну сумнівів і страху. Він не знав, чи зможе Аліна пробачити йому, і це так пригнічувало, що серце стиснулося в грудях.

І тоді він побачив, як її погляд затримався на ньому, і цей погляд був повний питань, емоцій і болю. Це було важче, ніж будь-яка фізична біль. Вона не сказала нічого, просто дивилася на нього. І в цей момент Максим відчув, як його тримала ціла буря невисловлених слів і нерозв'язаних питань.

— "Аліно…" — нарешті, його голос здригнувся, і він зробив крок вперед. Але навіть це не допомогло, слова залишалися такими ж важкими, як камінь у його горлі.

Дівчина, не відводячи погляду, тихо промовила:

— "Я не знаю, чому ти тут, Максим. І я не знаю, як ти уявляєш собі все це. Ти просто… зник, і я залишилася з тим, що ти… мене зрадив."

Макс відчув, як знову серце перехоплює біль. Його перші інстинкти були спробувати пояснити, виправдатися, але він знав, що зараз не час для цього. Він зробив глибокий вдих, намагаючись зібратись і зрозуміти, що насправді хоче сказати:

— "Аліно, я… я не зрадив тебе. Я завжди любив тебе, і все, що сталося, було через недорозуміння, через те, що я не зміг зрозуміти ситуацію, через… Ірина. Але я не хотів, щоб це так сталося."

Аліна затремтіла від цього і відчула, як хвилювання проникає глибше. Це були слова, які вона чекала почути, але знову не могла повірити. Її погляд залишався твердим, хоча біль у серці вже почав відступати.

— "Я не знаю, чи зможу пробачити тобі, Максим. Це було так боляче…"

Чоловік не відводив погляду. Він знову зробив крок вперед, простягаючи руки, але це було занадто рано. Вони обоє стояли на межі, так близько, і так далеко від того, щоб знову довіряти один одному.

— "Дай мені шанс все пояснити. Дай мені шанс виправити це."

Аліна втримувала свою емоційну стійкість, але всередині почала розпадатися. Зі страхом вона відчула, що не зможе бути такою сильною в його присутності. Але вона ще не була готова зробити крок у його бік.

Дівчина глибоко зітхнула й відвела погляд у бік моря. Вона боялася дивитися йому в очі, боялася, що знову відчує те саме — біль, розчарування, але разом із тим і любов, яка, як вона думала, давно згасла.

Макс теж мовчав. Він розумів, що зараз кожне слово важливе, але водночас не хотів тиснути на неї. Він стояв поруч, спостерігаючи, як вітер грає з її волоссям, і подумки дорікав собі за те, що дозволив цьому статися.

— "Я не прошу тебе все одразу забути чи пробачити мені," — нарешті заговорив він тихо, але впевнено. — "Я лише хочу, щоб ти знала правду. Ти заслуговуєш на неї. І навіть якщо після цього ти вирішиш, що я не маю місця у твоєму житті, я прийму це. Але, будь ласка, вислухай мене."

Аліна мовчки кивнула. Її серце калатало, і вона відчувала, як хвиля емоцій піднімається всередині. Вона розуміла, що цей момент змінить усе.

Чоловік, зробивши крок ближче, почав розповідати. Він говорив про той день, коли Ірина підіслала йому ті фото, як вона маніпулювала ситуацією, знаючи, що він довіряє їй як другові. Розповів про те, як пізно усвідомив, що ці фото були підробкою, і як через свою впертість і недовіру.

Дівчина глибоко зітхнула й відвела погляд у бік моря. Вона боялася дивитися йому в очі, боялася, що знову відчує те саме — біль, розчарування, але разом із тим і любов, яка, як вона думала, давно згасла.

Максим теж мовчав. Він розумів, що зараз кожне слово важливе, але водночас не хотів тиснути на неї. Він стояв поруч, спостерігаючи, як вітер грає з її волоссям, і подумки дорікав собі за те, що дозволив цьому статися.

— "Я не прошу тебе все одразу забути чи пробачити мені," — нарешті заговорив він тихо, але впевнено. — "Я лише хочу, щоб ти знала правду. Ти заслуговуєш на неї. І навіть якщо після цього ти вирішиш, що я не маю місця у твоєму житті, я прийму це. Але, будь ласка, вислухай мене."

Аліна мовчки кивнула. Її серце калатало, і вона відчувала, як хвиля емоцій піднімається всередині. Вона розуміла, що цей момент змінить усе.

Максим, зробивши крок ближче, почав розповідати. Він говорив про той день, коли Ірина підіслала йому ті фото, як вона маніпулювала ситуацією, знаючи, що він довіряє їй як другові. Розповів про те, як пізно усвідомив, що ці фото були підробкою, і як через свою впертість і недовіру.

Чоловік, помітивши напругу, яка нависла над ними, намагався розрядити атмосферу.

— "Знаєш," — сказав він, посміхаючись, — "я тут трохи подумав і вирішив, що ми не можемо говорити про серйозне на порожній шлунок. У мене є дещо для нас."

Аліна здивовано подивилася на нього, поки Максим дістав із невеликого кошика, який він залишив поруч, пляшку вина, фрукти та кілька легких закусок.

— "Я вирішив, що це місце ідеально підходить для пікніка. Звісно, якщо ти не проти," — додав він, дивлячись їй у вічі.

Дівчина трохи розгублено, але все ж із легкою посмішкою кивнула. Вона не знала, чого чекати, але цей жест здався їй щирим.

Вони сіли на невеликий плед, розстелений біля маяка. Під час пікніка Макс не поспішав переходити до важких тем. Спочатку вони говорили про подорожі, які кожен із них пережив за ці роки, про роботу й інші, на перший погляд, незначні речі.