Розділ 8

Аліна

Аліна лежала на ліжку, спостерігаючи, як м’яке світло сонця проникало крізь щілини між шторами. Її думки були неспокійні, кружляючи довкола всього, що сталося за останні кілька днів. Відпустка, яка мала бути відпочинком, перетворилася на вир подій і емоцій, які вона давно не відчувала.

Корзина квітів, брошка, дивний аукціон і тепер слова Дарини... Максим тут? Як таке можливо? Її серце ніяк не могло заспокоїтися, хоч вона й намагалася знайти раціональне пояснення.

"Можливо, це просто випадковість, або Дарина помилилася і це зовсім не він" думала вона, хоча всередині себе розуміла, що такі речі не бувають випадковими. Її почуття до Максима, які вона так довго ховала глибоко в душі, знову вирвалися на поверхню.

"Якщо це дійсно він... Що йому потрібно? Чому він не підходить і не говорить?" — питала себе Аліна. Вона згадувала кожну деталь їхньої історії: ті щасливі моменти, коли вони були разом, і той страшний день, коли все обірвалося. Вона так і не зрозуміла тоді, що пішло не так.

Сльози почали наповнювати її очі, але вона швидко витерла їх долонею. "Ні," сказала вона собі, "я не можу знову це пережити. Я вже навчилася жити без нього."

Та все ж, десь у глибині її серця жила надія. Надія на те, що це зустріч — шанс зрозуміти правду і, можливо, почати все спочатку. Але чи готова вона була до цього? Чи зможе знову довіритися тому, хто так сильно її образив?

Аліна закрила очі, намагаючись знайти хоч трохи спокою, але думки про Максима не давали їй заснути.

Лежачи в тиші свого номера, Аліна не могла зупинити потік думок. Її погляд був спрямований у стелю, але думки блукали в минулому. Що ж тоді сталося між ними? Що змусило Максима раптом зникнути з її життя, залишивши лише біль і нерозуміння?

Вона згадувала кожну дрібницю, кожен погляд, кожне слово, сказане в останні дні їхнього спілкування. Усе здавалося ідеальним, поки не прийшло те фото. Воно стало початком кінця. Тоді вона відчувала себе розбитою, її світ руйнувався.

І тепер, через три роки, її серце все ще стискалося при думці про Максима. Вона думала, що час вилікує її, але цього не сталося. Її почуття до нього залишилися такими ж сильними, хоч вона і намагалася їх заглушити. Саме через ці почуття Аліна не дозволяла собі впустити когось іншого в своє життя.

Інші чоловіки були просто тінями, які не могли зрівнятися з тим, що вона відчувала до Максима. Вона відгородилася від світу, побудувала стіну навколо свого серця, бо боялася знову пережити ту жахливу зраду, навіть якщо насправді її не було.

Аліна не знала, чи хоче знову впустити чоловіка в своє життя, якщо він з’явиться. Її серце тріпотіло від самої думки про це. "Чому він тут? Що йому потрібно? Чому зараз?" — питала вона себе, але відповідей не було.

Її почуття були змішаними: страх і надія перепліталися, створюючи у душі хаос. Вона розуміла, що більше не буде ховатися від цього. Щось мало змінитися, але чи була вона до цього готова? Цієї ночі дівчина довго не могла засну, тільки під ранок вже остаточно вибившись з сил вдалося не надовго подрімати.

**

Максим стояв на узбережжі, слухаючи шум хвиль і відчуваючи холодний вітер на обличчі. Під його ногами шелестіли дрібні камінці, і він на мить замислився, поглядаючи на безкрайє море, що простягалося до горизонту. Його серце билося швидше, відчуваючи сум'яття, яке охоплювало його після останніх подій.

І ось, в той момент, коли він був зосереджений на своїх думках, його телефон видав сигнал про нове повідомлення. Це була Поліна. Читаючи її повідомлення, він затамував подих: «Аліна знає, що ти тут».

Це повідомлення вразило його, хоча він і передчував, що настане момент, коли вона дізнається правду. І все ж це було важко прийняти. Тепер, коли вона дізналася, це змушувало його почуватися розгубленим і невпевненим. Він не міг не запитувати себе: як вона тепер поставиться до нього? Чи змінить це все, що було?

Максим зрозумів, що він не може більше тягнути час. Він прийшов сюди з однією метою — дізнатися правду, з'ясувати, що сталося і, можливо, виправити свої помилки. А тепер він був у пастці власних почуттів і страхів. Звісно, він не хотів, щоб Аліна відчувала, що його присутність — це щось, що порушує її життя. Але йому потрібно було поговорити з нею, дізнатися, чи є в їхніх стосунках ще хоч якась надія.

Чоловік, вирішивши, що більше не буде тікати від своїх почуттів і від того, що сталося. Він пообіцяв собі, що якщо йому випаде шанс, він зробить все, щоб дівчина зрозуміла його. І тоді, можливо, вони зможуть почати все заново.

Максим, почав діяти і перше, що він зробив це повідомлення для Поліни:

– "Привіт. Дякую, що повідомила. Я хочу поговорити з нею, але так, щоб вона не почувалася ніяково. Які у вас плани на завтра?"

Поліна відповіла майже одразу:
– "Привіт! Ми планували піти на прогулянку до старого маяка, потім, можливо, пообідаємо десь на березі. Але Аліна останнім часом трохи не в собі, думаю, їй потрібно побути наодинці..."

Чоловік задумався. Старий маяк — чудове місце. Тихе, затишне, далеко від галасу і людей. Він уявив, як Аліна стоїть на краю скелі, дивиться на море, загублена у своїх думках. Це може стати ідеальним місцем для розмови, де їх ніхто не потурбує.

– "Чудово. Я підготую все для зустрічі там. Поліно, допоможи мені. Нам потрібно зробити так, щоб вона пішла туди сама. Я не хочу, щоб вона знала, що я це спланував."

Поліна, хоча й сумнівалася, але погодилася допомогти. Вона знала, як сильно Макс хоче виправити ситуацію, і вірила, що ця зустріч може змінити все.

Максим, тим часом, продумував свій план. Він замовив невеликий пікнік із фруктами, легкими закусками та напоями, який мав чекати на них біля маяка. Він також залиши маленький запис для Аліни, щоб зацікавити її. 

Тепер залишалося лише сподіватися, що все піде за планом і що Аліна, хоч і з настороженістю, але все ж прийде на цю зустріч.