Розділ 7

Аліна 

Аромат свіжих троянд, лілій та альстромерій заповнив кімнату, створюючи атмосферу тепла і загадковості.

— Але хто це міг надіслати? — розгублено запитала Аліна, дивлячись на квіти й намагаючись зрозуміти, хто міг зробити такий жест.

Дарина взяла до рук маленьку записку, яка лежала серед квітів, і прочитала вголос:
"Дякую за натхнення, яке ти даруєш своїм мистецтвом. Нехай цей день буде особливим."

— Жодного підпису... — зауважила Поліна, ховаючи ледь помітну усмішку.

Аліна торкнулася пелюсток троянд, відчуваючи їхню ніжність. У її серці з’явилася тривога, змішана із приємним хвилюванням. Вона не могла зрозуміти, чому цей жест так сильно зачепив її.

— Можливо, це хтось із вечірки? — припустила Дарина.

— Можливо... Але чому так анонімно? — Аліна намагалася знайти логічне пояснення, хоча відповідь не приходила.

Поліна, яка знала правду, продовжувала грати свою роль. Вона легковажно кинула:

— Може, це якийсь шанувальник твоїх картин. У тебе ж тепер є фанати!

— Якось це дивно... — тихо відповіла Аліна, сідаючи на край ліжка й уважно вдивляючись у корзину.

Дівчата ще трохи пожартували та поговорили про квіти, але Аліна була занурена у свої думки. У її серці прокинувся дивний неспокій, який вона не могла пояснити. Щось у цьому жесті було до болю знайомим, але вона не знала, звідки це відчуття.

Після вечері, коли дівчата вже були готові лягати спати, Аліна ніяк не могла заспокоїтися. Квіти постійно нагадували їй про когось... Але про кого? Її серце в цей момент наче билося швидше, вона відчувала дивну суміш хвилювання і тривоги.

— Все добре? — запитала Поліна, заходячи до кімнати. Вона бачила, як Аліна замислено дивилася на корзину квітів, яку вони перенесли на її тумбочку.

— Я не можу позбутися думки, що ці квіти... вони ніби від когось, кого я знала, — чесно зізналася Аліна, проводячи пальцями по записці. — Але це ж неможливо, правда?

— Може, просто перегукується з якимось приємним спогадом? — спробувала Поліна відвести її від зайвих роздумів. — Або хтось із нових шанувальників вирішив вразити.

Аліна глянула на подругу, злегка посміхнувшись.

— Напевно ти права... Але це дивно.

Тим часом Максим, перебуваючи в іншому номері, теж не знаходив собі місця. Він розмірковував, чи достатньо правильною була його стратегія. Спостерігаючи за Аліною, він бачив, що її серце ще не відкрите, але все ж відчувалося, що вона не забула минулого.

"Можливо, я все зіпсував," — думав Максим, сидячи біля вікна та дивлячись на нічне місто. Але він знав одне: відступати зараз було не можна. Він мусив знайти спосіб повернути її довіру.

На наступний день Максим вирішив діяти рішучіше. Зранку в номер Аліни надійшов ще один сюрприз — маленька коробочка з витонченою брошкою у вигляді ластівки та нова записка:
"Іноді життя дарує нам другий шанс. Сподіваюся, цей день стане одним із них."

Аліна, побачивши подарунок, застигла на місці. Її серце знову стислося. Ластівка... Це було настільки символічно для неї, що вона навіть на хвилину злякалася.

— Хто це може бути? — звернулася вона до Поліни, яка стояла поруч.

Поліна зробила вигляд, що теж здивована:

— Здається, твій анонімний шанувальник вирішив серйозно вразити тебе.

Аліна лише мовчки дивилася на брошку. Її думки були далекими, але серце тепер невідривно тягнулося до цього таємничого жесту.

Аліна не могла позбутися відчуття, що ці подарунки були більше, ніж просто знаки уваги. Вони виявляли щось більше — щось, що вона не могла розгадати, але що залишалося на рівні глибоких емоцій.

— Це точно не випадковість, — сказала Поліна, спостерігаючи за її реакцією. — Хтось дуже серйозно намагається привернути твою увагу.

Аліна не відповіла одразу. Вона знову взяла в руки брошку і обертала її в пальцях. Їй не давала спокою думка, що за цією таємничістю ховається щось важливе. Може, це був хтось з її минулого? Але хто саме?

В той момент двері номера відчинилися, і в кімнату вбігла Дарина.

— Аліна, ти не повіриш! — в її голосі був ажіотаж. — Ти не повіриш, кого я побачила сьогодні на прогулянці в місті!

Аліна подивилася на подругу, поки Поліна зацікавлено підняла брови.

— Хто?

— Це був він, — Дарина озирнулася навколо, наче намагаючись зрозуміти, чи вони не в середині чогось важливого. — Максим. Той самий чоловік. Я його помітила на вулиці, не могла повірити своїм очам!

Аліна замерла. Її серце стиснулося. Всі емоції, які вона так довго намагалася приховати, вибухнули всередині неї.

— Ти що, знову про нього? — запитала Поліна, здивована, але бачачи реакцію подруги, вже зрозуміла, що щось не так.

Аліна тихо сказала:

— Це не може бути правда. Його не може бути тут. Чому він прийшов? Чому не сказав? Якщо це він, то чому він не сказав мені про себе? Чому він не пояснив?

Дарина мовчки глянула на подругу, вона не могла з’ясувати, як їй бути з цією інформацією. Вона добре пам'ятала, як Аліна переживала їх розрив, і тепер, схоже, всі емоції повернулися.

— Тобі потрібно з ним поговорити, — запропонувала Поліна, стишено. — З’ясувати, що сталося. Чи це не помилка?

Аліна глибоко зітхнула і підійшла до вікна, намагаючись навести порядок у своїх думках.

— Я не знаю, чи готова я знову впустити в своє життя таку людину... після всього, що сталося. 

— А якщо він не винен — раптом сказала Поліна.

Аліна з Дариною подивилися на дівчину.

— Що ти маєш на увазі, — запитала Аліна. 

— Ну можливо це не його провина, — відповіла Поліна—  Якщо вже так сталося і ви разом приїхали на відпочинок то вам варто поговорити, коли ви зустрінетеся та з'ясувати, що ж таки сталося в минулому, можливо тоді буде простіше відпустити ситуацію і жити далі.

— Я не впевнена, що готова до такого кроку, — сказала Аліна.