Розділ 2

Аліна стояла перед дзеркалом у номері готелю, уважно розглядаючи себе. Вона вирівнювала складки на сукні, поправляла волосся, але в її очах все ще читався смуток, який залишався з нею, попри численні досягнення та кар'єрний успіх. В цей момент в двері постукали, і вона підійшла, відкриваючи їх.

— Привіт, красуне! — вигукнула Поліна, увійшовши першою, з яскравим посмішкою на обличчі. Дарина йшла слідом, вона тримала чашку з кавою в руках, з виглядом втомленої, але все одно веселої.

— Ти готова до вечірки? — запитала Дарина, з цікавістю поглядаючи на Аліну. — Це буде щось неймовірне!

Аліна усміхнулася, намагаючись подолати хвилювання. Вона не була особливо захоплена ідеєю вечірки, але вирішила, що, можливо, це саме те, що їй потрібно для того, щоб відволіктися.

— Можливо, я не така готова, як ви, але, напевно, буде цікаво, — відповіла вона, намагаючись зберегти легкий настрій.

Дівчата сіли на ліжко, продовжуючи обговорювати вечірку. Поліна ділилася своїми очікуваннями, розповідаючи, як багато людей збирається прийти. Дарина, у свою чергу, ділилася новинами про те, що кілька цікавих знайомств могли б стати корисними для кар'єри Аліни. Однак сама Аліна залишалася замисленою, віддаючи перевагу мріям про інші моменти.

— Головне — це зробити крок уперед, не зупинятися, — сказала Поліна, підштовхуючи її до розмови. — Вірю, що цей вечір буде твоїм новим початком.

Аліна не була впевнена, але погодилася, що їй справді потрібно перестати обертати думки навколо минулого і почати дивитися вперед.

Вечірка наближалася, і незважаючи на всі сумніви, Аліна вирішила, що хоча б одна частина її життя повинна змінитися — і це було її рішенням.

Дівчата поспішно збиралися, розмовляючи між собою, сміючись і обмінюючись враженнями про вечір. Аліна, хоча і залишалася трохи відстороненою, вирішила насолодитися моментом і дозволити собі розслабитися. Вони спустилися до холу, де в повітрі вже відчувався святковий настрій.

У холі було багато людей, чутно ледь вловимий звук музики, а атмосфера була заповнена елегантними обличчями і красивими нарядами. Спокійний освітлений простір додавав відчуття розкоші. Дівчата разом йшли до дверей великого залу, де мала проходити вечірка.

Коли вони увійшли в зал, до них підійшов офіціант з підносом, на якому стояли келихи з шампанським. Він елегантно подивився на дівчат і, не чекаючи запитання, запропонував їм напої.

— Ось, будь ласка, для вас, — сказав він, передаючи келихи.

— Дякуємо! — усміхнулася Поліна, беручи келих і одразу піднімаючи його в повітря, немов, на удачу. — Давайте, дівчата, за гарний вечір!

— За нові початки! — додала Дарина, ковтаючи перший ковток шампанського. — Час для нових можливостей.

Аліна взяла келих, але не пила одразу. Вона оглядала зал, відзначаючи розкішну обстановку і багато знайомих облич, що зібралися для вечірки. Атмосфера була майже чарівною, але в її серці щось залишалося невизначеним, бо її думки були десь далеко.

— Ну, Аліно, ти не збираєшся стояти осторонь, правда? — раптом запитала Поліна, підштовхуючи її до знайомих, які вже сміялися поруч. — Давай познайомимося з кимось новим!

Аліна посміхнулася, але її погляд все ще метнувся до інших гостей. Вона відчула, як важко йти вперед, коли частина її серця залишалася у минулому. Але це був момент, коли вона могла б, принаймні на кілька годин, забути про все.

Тим часом Дарина підійшла до одного з групових столів, де починалася розмова з кількома відомими людьми. Аліна, спостерігаючи за їхньою бесідою, все більше відчувала, що її серце розривається між бажанням не дозволяти собі залишатися замкненою і страхом перед тим, що ще більше зануриться в нові знайомства, та вже 

Зал наповнювався елегантними гостями, серед яких були відомі художники, галеристи, колекціонери й меценати. Це був вечір, організований для людей, які не просто люблять мистецтво, але й підтримують його розвиток. Аліна, Дарина й Поліна відчували себе в своєму середовищі, хоча помічали чимало незнайомих облич.

— Подивися, там Олексій Савченко, той самий колекціонер, який придбав твою картину на останній виставці, — прошепотіла Поліна Аліні, киваючи в бік чоловіка в класичному чорному костюмі, — І здається, він помітив нас, — додала дівчина, підморгуючи.

Дівчата підійшли до групи гостей, і вечір плавно перейшов у легкі розмови. Аліна, хоча спочатку почувалася трохи напружено, поступово розслабилася, відповідаючи на компліменти й обговорюючи творчість із зацікавленими людьми. Поліна завзято підтримувала розмови, жваво представляючи Аліну всім, хто міг би бути корисним для її кар’єри.

Ближче до кінця вечора ведучий запросив усіх гостей до центральної частини залу. Розпочався благодійний аукціон, на якому виставляли твори мистецтва та унікальні предмети, надані різними митцями. Аліна трохи здивувалася, коли помітила, що одна з її картин також була серед лотів.

— Ти знала про це? — запитала Дарина, ледь стримуючи радісну усмішку.

— Ні, але, здається, це приємний сюрприз, — відповіла Аліна, трохи збентежено.

Аукціон проходив у невимушеній атмосфері. Кожен лот викликав захоплення, а деякі торги супроводжувалися жартами та сміхом гостей. Коли дійшло до картини Аліни, ставки почали стрімко зростати. Поліна не втрималася від захвату й кілька разів стиснула руку Аліни, мовляв: "Дивись, як тебе цінують!"

Картина зрештою була продана за досить високу суму, що перевершила всі очікування. Аліна відчула теплу хвилю гордості й вдячності, але в той же час її думки ненадовго повернулися до минулого, до людини, яка колись надихала її на творчість.

— Це твій вечір, Аліно, насолоджуйся, — сказала Поліна, обіймаючи подругу.

Незважаючи на всі розмови й компліменти, у глибині душі Аліна відчувала, що їй щось тривожить. Проте вона вирішила відкласти ці думки й просто віддатися моменту, розуміючи, що життя все ж таки продовжується.

Коли аукціон завершився, і люди почали розходитись, Аліна ще кілька хвилин стояла в центрі зали, спостерігаючи за відходом гостей. Вона відчувала себе наповненою емоціями: з одного боку, вона була щаслива від успіху, але з іншого — була якась невизначена тривога, що не покидала її.