Уявіть собі темний ліс зі страшними деревами через які не пробивається світло. Уявили? А тепер уявіть кота, якому на хвіст наступив слоник. Уявили? Так от, школярі бігли через темний ліс, який ви уявили, і кричали як сто котів і один слоник, котрому в хобот потрапив їжачок. Втікали перелякані діти від Бабая велетня. Попереду всіх біг Петро Дорошенко. Друзі його звали Петя Шлях. Дорошенко був затівало. Саме він збаламутив друзів прогуляти уроки і піти на прогулянку в ліс. А що в лісі? Блукали-блукали і натрапили на галявину на якій стояла старовинна хатинка з вікнами майже в землі. Дерев’яна старенька хатка так і манила до себе. Всім було цікаво, що в ній і нащо вона тут. Хлопці зважились залізти в загадкову хатинку.
- Та ні хлопці. Краще ходімо звідси, - сказала дівчина, якій було страшно.
Звали боягузку Наталкою.
- Та що тут страшного! – вигукнув Славко Чичоткін.
Чирик (так дражнили Славка), був товстим і незграбним. Тим не менш це не робило його боягузом. Зневажливо глянувши на дівчину, Славко сказав:
- Це ж звичайнісінька хата.
- Ага в самій хащі ліса, - з острахом дивлячись навкруги, сказала Наталка.
- Та досить вам базікати. Розвели туту теревені! – сказав Саня Коротич.
Сашко був високим і таким худим, що коли грав у жмурка міг заховатися за шваброю. Друзі так і називали його – Швабрик. Діставши з кармана п’ять копійок, Швабрик сказав:
- Давайте так, якщо випаде цифра – то ліземо в хату. Якщо ж випаде герб то йдемо звідси.
Швабрик високо підкинув монету. Підставив долонь аби її впіймати.
- Герб, - піднявши монету з трави, радісно сказала Наталка.
- Та що за дитсадок! – незадоволено вигукнув Шлях. Хто останній той робить за всіх домашню по математиці, - крикнув Петрик, і поліз у відчинене вікно.
Так як математику ніхто робити не хотів, довелося лізти в таємничий будиночок, що стояв собі на поляні і нікого не кликав в гості. В середині було темно і страшно. Заскрипіли двері, із вікна подув холодний вітер. Друзі завмерли затамувавши подих.
- Начебто все тихо, - пошепки сказав Чирик.
- Ага! Тут живе страшний бабай і він всіх з їсть, - жартував Петя Шлях. – Це ж звичайна хата, що ви як діти.
- Ми і є діти, - перелякано дивлячись навкруги, сказала Наталка.
- Чур я перший! – крикнув Швабрик і побіг вперед.
- Хлопці ходімо краще додому, - сказала Наталка, яка відчувала, що щось в цій хатинці не ладно.
- Тікаймо від Наталки, - вигукнув Чирик, і хлопці побігли за ним у сусідню кімнату.
- Стійте! Не кидайте мене одну! – кричала Наталка біжучи за хлопцями.
Не встигла Наталка завернути за хлопцями в кімнату, як хлопці бігли їй на зустріч з переляканими обличчями.
- Наталко тікай, - що є сили крикнув Чирик.
- Хватить жартувати! Стійте я вам покажу!
Думаючи, що хлопці жартують, Наталка рішуче зробила крок в сторони кімнати з якої вибігли перелякані хлопці. Не встигла дівчина зробити другий крок, як зойкнула з переляку. З кімнати вибіг Швабрик і, не зупиняючись схопив Наталку за руку і потягнув за собою.
- Кого ви там злякалися? Миші чи що? – біжучи за Швабриком, сказала Наталка.
- Ага, миші! Як би ж то, - геть задихаючись відповів Швабрик, потім загадково глянувши на Наталку, сказав:
- Там Бабай.
- Хто? Бабай? Тобі скільки років дядько? – сміялась Наталка, вважаючи, що хлопці над нею сміються.
Та Швабрику було не до жартів. Хлопець не випускаючи її руки тягнув дівчину за собою.
- Ага, і хто із нас боягуз?!
Хлопці бігли що є сили. Чирик спіткнувся. Швабрик через нього перечепився. Наталка переплигнула через хлопців.
- Підіймайся! – крикнула Наталка простягнувши руку Чирику.
Підвівшись, Чичоткін допоміг Швабрику стати на ноги.
- Що ви тут квапитесь, - підбігши сказав Шлях. – Скоріше побігли.
- Що там таке ви побачили, - підтримуючи за плече Швабрика, який забившись шкутильгав на праву ногу.
- А болить! – крикнув бідолашний Швабрик.
- Мабуть вивихнув, - «втішив» Чирик.
- Не каркай, - терплячи біль, крізь зуби сказав Швабрик.
- До міста далеко, а бігти треба щонайшвидше, - переживав Шлях. – Не втечемо! Не вспіємо!
- Хто-небудь мені розтолкує від кого ми втікаємо? – роздратовано сказала Наталка.
Хлопці переглянулись. Шлях кивнув Чирику, щоб той все розповів Наталці.
- Коли ми залізли в ту кімнату…
- Це коли ти нас чекала.
- Не перебивай, - дратівливо топнувши ногою, сказав Чирик, Швабрику. – Та от коли ми зайшли в кімнату…
#2781 в Молодіжна проза
#1135 в Підліткова проза
#5519 в Фентезі
#1413 в Міське фентезі
Відредаговано: 11.05.2020