I

Був тихий погожий день, і Дарен проводив його за риболовлею. Раніше він вважав таке дозвілля нудним і недоречним для заклопотаного студента-фольклориста, але після кількох вилазок з місцевими рибалками хлопець увійшов у смак.  До від'їзду в рідне місто залишався тиждень, і Дарен вже починав сумувати  за Золотими Горами — селищем, яке впродовж місяця було його домом. Студент сидів наодинці на березі річки, насолоджувався спокоєм, вслухався у ласкавий пташиний спів та вдивлявся у водну гладінь, яка віддзеркалювала ясне травневе небо. Він геть не сподівався зловити якусь рибу — Дарен був тут скоріше задля тиші. Найімовірніше, в Золоті Гори він більше не повернеться, тому прагнув запам'ятати і увібрати в себе кожну цілющу мить.

Зненацька поплавок різко сіпнувся вниз. Волосінь сильно натягнулася, а гладеньке відображення неба нервово затремтіло. Невже все-таки вийде щось зловити? Приємна несподіванка! Дарен жваво підскочив, ухопився за вудочку і потягнув її на себе. Однак у воді відчувався настільки лютий опір, що витягнути здобич не виходило. Вудочка, потріскуючи, зігнулася в дугу, а волосінь ось-ось могла розірватися. Невже сом? А казали мужики, що тут цих велетнів удень ​​з вогнем не знайдеш, хоч карасями обвішайся! От і вір їм тепер…

Дарен не здавався і тягнув, впершись п’ятами у землю, поки, зрештою, поплавок не вистрибнув різко з води, і студент не гепнувся на пісок. На гачку замість риби бовтався незрозумілий предмет, вкритий мулом і водоростями. Ех! Гарний улов — купка сміття! Дарен розчаровано потягнувся за пакетом, щоб взяти дивну річ з собою і викинути вже в селі. Однак, наблизившись, він зацікавився знахідкою. Студент очистив предмет  від бруду і водоростей, а потім уважно оглянув.

Витягнута з води штука повністю складалася з різних за формою мушель і нагадувала корону. Вона, як годилося, була круглою і мала гострі зубці. Дарен зачаровано розглядав загадкову знахідку, доки раптовий шум очеретів, відчуття сильної прохолоди за спиною та насичений запах водяних лілій не викликали в ньому інстинктивне бажання обернутися. Озирнувшись, Дарен скрикнув і відсахнувся, впустивши дивний предмет. У кількох кроках від нього стояла вельми незвичайна дівчина. Її хвилясте волосся сягало п'ят і мало насичений смарагдовий колір. Шкіра була блідою і сяяла, наче місяць. Напівпрозора і невагома срібляста сукня нагадувала павутиння і не майоріла від вітру.

Від подиву Дарен застиг і напружився. Дівчина повільно покрокувала до хлопця, не відриваючи від нього пильний погляд. З жахом студент помітив, що незнайомка не залишала на піску слідів… Від цього в голові хлопця запаморочилося, в роті пересохло, а горло стисло. Дарен втупився в дівчину очима, аби збагнути її природу. Тоді вона зупинилася, а потім, насмішливо оглянувши хлопця з голови до п’ят і відмітивши його безглузду позу та перелякані очі, розсміялася дивним, трохи різким і пискливим сміхом, який було чутно немов здалеку. Певно, реакція Дарена неабияк потішила її.

Дівчина хутко попрямувала до предмету, який Дарен витягнув з води, і вже була готова взяти його, як, не тямлячи себе, хлопець схопив знахідку, скочив на ноги і відбіг від незнайомки.

— Як ти смієш? – люто гаркнула дівчина і нетерпляче простягнула руку до нахабного студента. – Негайно віддай мою корону!

Дарен якнайшвидше позадкував, міцно вчепившись у свій трофей.

— Віддай, бо затягну тебе на річкове дно! – закричала дівчина, впевнено наближаючись до нього. Аж тут Дарен зупинився і, нахиливши голову набік, тихо і боязко вимовив:

— Не затягнеш.

Від подиву та обурення дівчина зупинилася, а на її обличчі відобразився гнів.

— Що ти сказав?!

— Ти... ти не затягнеш мене на дно. Ти ж русалка, так? – Дарен намагався бути дуже обережним, адже не знав, чого від неї очікувати. Він уважно вдивлявся у бліде обличчя незнайомки. Середній лоб, тонкий видовжений ніс, гостре підборіддя, виразні вилиці, пухнасті зелені вії, що обрамляють чорні, як нічне літнє небо, очі. І це волосся... Смарагдове, густе, хвилясте і довге. Безперечно, це була русалка – саме така, якою її уявляли місцеві, наслухавшись билин і казок. То що це, не казки зовсім, виходить?..

— Без корони ти не зможеш повернутися додому, – продовжував Дарен, стаючи все більш сміливим та впевненим. – А мене затягнути й поготів.

На мить злість в очах дівчини змінилася тривогою та занепокоєнням, однак вона якнайшвидше насупила брови, щоб повернути обличчю лякливий вигляд.

— Не раджу зубоскалити! – гаркнула вона. – Якщо не я, то сестри мої влаштують тобі розвагу. До речі, як ти ставишся до підводних танців з мулом у шлунку?

Русалка злісно посміхнулася, а Дарен відчув, як тисячі мурашок пробігли по його спітнілій спині.

— Слухай, мені насправді не потрібна твоя корона, – квапливо зізнався він. – Я – звичайний студент, якому цікаві такі, як ти. Хочу поговорити та й все.

— Студент? – перепитала русалка. – Інтелігент, чи що?

— Е-е, – Дарен розгубився, адже навіть уявити не міг, що русалки в цьому розбираються. – Можна і так висловитися.

— Досить з мене інтелігентів! – несподівано закричала дівчина і накинулася на Дарена, поваливши його на землю. Давши хлопцю дзвінкого ляпаса, вона спробувала вирвати з його рук свою корону, та в неї не вийшло. У полум’ї божевілля та гніву русалка обвила шию студента крижаними долонями і почала душити.