Руку і сердце

Палац. Біле царство. Покої старшої царівни.

Зореслава. Матір так любила зорі, що вклала їх у її імя. Чи погодилась би вона віддати свою зірку у лапи невідомого царевича? Я думаю що ні....Та нема давно вже матері...

Царівна дивилась на нічне небо і розчісувала білі локони сестри. Вони сиділи на балконі. Скрізь де можна було палали маленькі свічки, створюючи теплу затишну атмосферу. Десь здалеку хтось грав казкову мелодію на цимбалах, наче колискову. Та не до сну зараз...думки тривожать...

-Думаєш він хороша людина?-прошептала Златослава, обертаючи раз за разом золотий браслет на руці.

-Думаю що він багатий і зможе врятувати становище нашого царства. - відповіла сестра.Серце зжалось.

Злата повернулась до Зорі і міцно стисла сестру в обіймах, наче намагаючись закрити від усіх бід. Гребінь випав із рук. Зоря гладила сестру по голові і ледь стримувала сльози. 

- Ще тиждень до його приїзду. Він всеодно забере мене. Тому ми можемо зараз робити усе що нам захочеться. Байдуже на заборони. 

-Ми щось обовязково придумаємо...щось інше...не заміжжя...правда ж? - Злата закліпала світлими блакитними очима. Наскільки ж по-дитячому миле обличчя у сестри. Зореслава ледь-ледь посміхнулась.

-Мою руку обіцяли йому вже давно. Відмова може привести до...

-Війни?

-Конфлікту...

На душі у обох лежав важкий камінь. Літом настала зима...

Сестри і далі мовчки сиділи на балконі, вітер грався світлими локонами Злати і Чорними як сама ніч кучерями Зореслави. До цимбал приєднались завивання дворових псів. 

Ставало дедалі холодніше. Свічки заблимали.

Зоря піднялась і почала задувати свічки залишивши горіти лише одну біля ліжка. Сестра поманила рукою Златі яка так і залишилась на старому місці не збираючись нікуди йти.

"Сидіти так до ранку не вихід. Треба відволіктись і гарно виспатись. Ранок вечора мудріший"-подумала Зоря. " Застосуємо перевірений метод"

-Закривай балкон і штори. Ходи слухати казку.