Початок нового життя

Максим їхав по Старообухівській трасі, що вела з Києва в Конча-Заспу. Він поспішав, та ідеально відремонтована дорога, як на зло, була занадто вузькою і не давала можливості додати швидкості. За вікном миготіли темні дахи білокам'яних котеджів, що ховались за деревами. Максим знав, що кращі землі тут знаходяться по ліву сторону від шосе. Там соснові гаї, річка Козинка і затока Дніпра. Не дивно, що тут розташовувалися дачі відомих українських політиків та бізнесменів.

Білецький знову глянув на аркуш, на якому Марта написала адресу Андрія в «селищі багатіїв» і віддала йому разом з документами для Міністерства юстиції. Зустріч їх була короткою. Максим під'їхав до клубу і зателефонував їй. Марта вийшла на ґанок. Ніколи раніше він не бачив кохану такою. Її руки тремтіли, коли вона передавала йому папери. Розмовляючи з ним, жінка зняла сонцезахисні окуляри, і він побачив її опухлі від сліз очі. Помітив, що вона насилу тримається. Розуміючи, що це зараз необхідно, він обійняв її.

- Я поруч і зроблю все, щоб допомогти тобі.

- Пробач мені, - прошепотіла Марта, тикаючись носом в його груди. - Я дуже завинила перед тобою...

- Зараз не час це обговорювати, - він відсторонився і, провівши рукою по її голові, додав: - Як тільки щось з'ясується, я подзвоню...

Згадуючи її повний розпачу і благання погляд, Максим сильніше стиснув кермо. Гнів душив його. Як Андрій ще сміє звинувачувати Марту в чомусь після всього, що їй довелося пережити через нього? І, вимагаючи грошей, він шантажує колишню дружину дітьми! Білецький розумів: з'ясовувати будь-що з цим чоловіком немає сенсу. Він повинен просто віддати йому кошти і забрати Христину з Оленкою, хоча найбільше на світі йому хотілося врізати цій наволочі. Крім того, Максим майже не сумнівався в тому, що банда рейдерських загарбників спрацювала у «Фавориті» за наводкою Андрія. Він ніяк не може пробачити Марті того, що вона віддала перевагу іншому, що стала успішною в роботі, що більше не залежить від нього ні морально, ні матеріально... Дорога пішла праворуч, і приємний жіночий голос навігатора повідомив Максиму, що він майже на місці.

Автомобіль зупинився перед високою, кованою брамою темно-вишневого кольору. Він вийшов з машини і взявся за велике кільце хвіртки. На його подив, вона виявилася незамкненою. Максим увійшов на подвір’я. Величний двоповерховий особняк з коричневим дахом, оточений бездоганно підстриженими зеленими газонами. Великі вікна, широка тераса з витонченими, плетеними меблями, білі колони - все це свідчило про розкіш оселі. Так, Андрій любив жити гарно, і ці блага давалися йому без особливих зусиль.

Наблизившись до головного входу, Максим раптом відчув їдкий запах диму. Підійшовши до ґанку, він з жахом побачив, як густа, сіра маса просочується крізь дверну щілину. Схоже, в будинку почалася пожежа, а господаря немає. Господи, невже діти там?! Взявшись за ручку, він з силою смикнув двері на себе. Вони не піддалися. По той бік він почув крики дітей. Христина і Оленка кликали на допомогу.

- Тримайтеся! - гукнув він. - Я спробую вам допомогти!

Максим дістав з кишені мобільний і швидко набрав номер пожежної служби, а потім МНС. Зробивши необхідні дзвінки, він подивився на годинник. Час іде... Дим посилювався, в ньому вже був присутній запах гару. Він почув, як за дверима кашляють діти. Отже, чекати не можна. Дівчат треба рятувати негайно...

Обійшовши будинок, Максим швидко оглянув його. Ніякого іншого входу, крім головного, не було. На вікнах решітки. Тільки по лівій стороні даху Білецький побачив незахищене нічим, металопластикове вікно на мансардному поверсі. На задньому дворі він знайшов купу сухих полін однакового розміру, очевидно, призначених для каміна. Максим засунув поліно за пазуху і знову повернувся до ґанку. Ставши на перила, він піднявся на металевий навіс тераси, а звідти, підтягнувшись на руках, на балкон другого поверху. Тепер залишалося найскладніше - дістатися до даху і не зірватися вниз. Кілька хвилин у Максима пішло на те, щоб влізти на похилий навіс над балконом. Зачепившись руками за фронтон, йому з третьої спроби вдалося потрапити на дах. Чіпляючись пальцями за краї черепиці, він майже поповзом добирався до мети. Опинившись біля віконця, чоловік зітхнув з полегшенням. Дякувати Богу, воно достатнього розміру для того, щоб потрапити всередину. Він дістав поліно і щосили вдарив по склу в тому місці, де зі зворотного боку розташовувалася ручка. Після кількох ударів воно розбилося, розсипавшись на дрібні скалки. Деякі з них боляче впилися Максиму в руки. Назовні вирвався отруйний запах диму. Він швидко повернув ручку і обвішана уламками рама відкрилася.

Максим проліз крізь неї і, опинившись у ванній кімнаті, ледь не задихнувся від їдкого гарячого повітря. Затиснувши рот знайденим вологим рушником, він вискочив на сходовий проліт. Вогонь уже встиг захопити весь перший поверх. Яскраві язики полум'я пожирали килими, меблі, портьєри. Христина з Оленкою сиділи біля входу. Кашляючи і задихаючись, вони не могли відчинити складний замок зсередини, тому стукали кулаками в двері і кликали на допомогу. Їх відчайдушні крики ставали все слабшими. Долаючи палаючі сходи, Максим швидко підскочив до них. Піднявши дітей, він з третьої спроби відчинив двері і витягнув дівчат на ґанок, а звідти на зелену галявину. Знесилені, вони впали на землю в той момент, коли почувся звук сирени пожежної машини, що наближалася до будинку.

- Оленко? Христино? Як ви? - з тривогою запитував він, оглядаючи їх бліді обличчя.

Не відповідаючи, діти кашляли і важко дихали.