Новорічна казка

Вранці Марта з Оленкою прокинулися, коли сонце вже стояло високо в небі. Наче спритні зайчата, яскраві промінчики танцювали по стінах і портьєрах, намагаючись розбудити двох соней. Марта поглянула на годинник. Десята ранку. Нічого собі вони розіспалися!

Одягнувшись, дівчата спустилися вниз. З кухні долинав приємний аромат смажених млинців. Пані Марійка готувала для них сніданок. Вона повідомила, що Аліна, Іра і Валера вже пішли кататися на лижах, а Ілля вийшов зустрічати друга.

Згодом господиня запросила їх до столу. Млинці з грушевим джемом і сиром виявилися надзвичайно смачними. Потім вони пили чай з карпатських трав, і Марта розпитувала пані Марійку про Буковель. Жінка із задоволенням розповідала їй легенди про гори Петрос і Говерлу, про озеро Синевир, радячи неодмінно побувати там і на власні очі переконатися в його надзвичайній красі.

Незабаром грюкнули вхідні двері і в передпокої почулися голоси. У кухонному отворі з'явився Ілля в синьому гірськолижному костюмі. Побачивши Марту і Оленку, він посміхнувся.

- Привіт, красуні! Вже вся країна працює, а ви все спите!

- А ми на відпочинку! - зауважила дівчинка, облизуючи з пальчиків солодкий джем.

- Причому в найкрасивішій частині України! - посміхаючись, додала Марта і простягнула доньці серветку: - Оленко, не роби так, будь ласка...

- Ну... мамо, мені так подобається! - протягнула дівчинка, скривджено підтискаючи губки.

- Абсолютно згоден, - почула Марта веселий чоловічий голос, - це ж таке задоволення - з'їсти смачний джем зі своїх пальчиків!

- Хоч хтось мене підтримав! - задоволено посміхнулася дівчинка, з цікавістю розглядаючи незнайомця.

Марта підняла очі на чоловіка і завмерла в заціпенінні. Перед нею стояв і весело посміхався Максим Білецький. Марта миттєво згадала, як він мчав нічним Києвом, порушуючи всі правила дорожнього руху і намагаючись скоріше доставити її до дітей. Потім запрошував її на побачення, що не відбулося через Марину Богданівну. І врешті до всього він виявився тим самим моряком-героєм, про якого розповідав учора Ілля. Невже бувають такі збіги?

У зимовому спортивному костюмі і з дорожнім рюкзаком на плечах, Максим не поступався своєму другові ні зростом, ні статурою. Високий, стрункий, широкоплечий, він справляв враження людини, яка постійно займається спортом. Його сині очі дивилися на неї зараз так лагідно, що вона ледь не впустила чашку з чаєм від несподіванки.

- Доброго дня, Марто! - ввічливо привітався він.

- Хіба ви знайомі? - здивувався Ілля.

Він якраз збирався представити їх один одному.

- Добрий день, Максиме! - вона щосили намагалася не видати свого збентеження.

- Хоча Київ і мегаполіс, та все ж велике село, - загадково посміхнувся Максим. Здається, він уже помітив її розгубленість і його це дуже тішило.

- Цікаво, і де ж ви познайомилися? - насупився Ілля.

- Навряд чи нашу зустріч можна назвати знайомством, - іронічно посміхнулась Марта. - А якщо коротко, то я працювала в «Червоному оксамиті», а Максим - його засновник.

Вона уважно подивилася на нього, даючи зрозуміти, що більше нічого розповідати не треба. В очах Максима блищали смішинки. Очевидно, він згадав ту безглузду ситуацію, коли вона з необережності опинилася під колесами його машини. Крім того, Марта не знала, що казала йому Марина Богданівна і яку причину її звільнення назвала?

- Зараз ви працюєте у «Фавориті»? - запитав Максим.

- Так, - відповіла вона, піднімаючись з-за столу.

- За два роки Марта стала одним із кращих тренерів клубу, - сказав Ілля. - Клієнти стають в чергу, щоб записатися до неї на персональні тренування.

- Дуже радий за вас, - Максим уважно подивився на жінку.

Вона ввічливо посміхнулася і, взявши за руку Оленку, пішла у вітальню.

- Ти не передумала ставати сьогодні на лижі? - поцікавився Ілля, йдуючи за нею.

- Не передумала, але не знаю, як бути з Оленкою. Вона хоче кататися на санях... - задумливо відповіла Марта.

- Так, так, мені вчора дуже сподобалося! Було так весело! - швидко заскоромовила дівчинка, піднімаючись сходами.

- Я можу покататися з нею, - запропонував Ілля, - а Максим проведе тобі інструктаж з лижної майстерності. Він катається набагато краще за мене і цілком зможе навчити тебе. Сподіваюся, ти не проти, друже?

Марта зібралася запротестувати, але промовчала. Не хотілося ображати Іллю в його щирому бажанні допомогти їй.

- Звичайно, ні, - відгукнувся Максим. - Я не тренер з фітнесу, але за інструктора з лижного спорту зійду.

- Не зменшуй свої досягнення, - посміхнувся Ілля, поплескавши товариша по плечу, і повернувся до Марти: - Він катається відмінно, в тому числі й на чорних трасах. Так що я буду за тебе спокійний.

Марта помітила, що Максим глянув на друга з подивом, почувши останню фразу, але нічого не сказав. Тепер він подумає, що у них роман. І навіщо Ілля поводиться так?

- Добре. Тоді ми з Оленкою йдемо одягатися. І потрібно ще взяти на прокат костюм для мене та лижі, - стримано мовила Марта.