Відчай чи кохання?

У тренажерному залі було багато народу. Незважаючи на те, що працювали всі кондиціонери, свіжого повітря не вистачало. Марта подивилася на годинник. Рівно сьома вечора. Клуб працює до дев'яти, тому багато відвідувачів приходять після роботи і в цей час у «Фавориті» завжди аншлаг. Чергова клієнтка переодягалася в роздягальні, готуючись до персонального тренування. Користуючись вільною хвилиною, вона підійшла до стійки адміністратора й замовила американо.

- Привіт, подруго! ­- почувся позаду приємний жіночий голос.

Повернувшись, вона побачила високу худорляву молодицю з копицею розкішного рудого волосся, підібраного в гулю на потилиці, і в спортивному костюмі від брендової марки «Ralph Lauren».

Марта відразу впізнала її - Маргарита Самчинська. П'ять років тому її чоловік Петро був компаньйoном Андрія з ведення готельного бізнесу на курорті в Коблево. В той час вони досить тісно спілкувалися сім'ями, але близькими подругами жінки не стали через відсутність спільних інтересів. Марго тоді очулювала власне туристичне агенство, і всі її розмови були про бізнес. Спільна діяльність чоловіків іноді зводила їх разом на свята та у вихідні дні.

- Привіт! Рада тебе бачити, - Марта ввічливо посміхнулася.

- Ти тут працюєш? - майже ствердно запитала Марго.

Марта зрозуміла, що колишня приятелька вже звідкись знає про це.

- Так, вже два роки, - коротко відповіла вона. - А ти давно записалася в «Фаворит»?

- Я вже ходила сюди на тренування. Потім у мене була перерва. Ось прийшла знову. Я займаюся в Іллі. Він мій персональний тренер, - відповіла Марго, швидким поглядом оцінюючи струнку фігуру давньої знайомої.

- Чудовий вибір! Ілля – професійний тренер, - посміхнулася Марта.

- А ти молодець! Чудово виглядаєш! Ось що значить олімпійська чемпіонка з художньої гімнастики! Роки тренувань в юності дають результати досі!

- Думаю, це гени! У нашій родині всі тонкі та дзвінкі! - знизала плечіма Марта, а Марго розсміялася.

- Петро розповідав мені про ваше нещастя. Як там Андрій? - раптово запитала вона.

Хоча в голосі приятельки Марта почула співчуття, очі молодої жінки висловлювали осуд. Ця розмова вже починала їй не подобатися.

- Нормально. Сама розумієш, не курорт же там, - коротко відповіла Марта і подивилася в зал, сподіваючись, що її клієнтка вже вийшла з роздягальні.

- Що ж... Можливо, ця ситуація якось змінить його на краще ... - задумливо протягнула Марго.

- Що ти маєш на увазі? - обережно запитала Марта.

- Нічого особливого, - Марго лукаво посміхнулася. - Ти й сама все знаєш... Я просто хочу сказати, що після такого життєвого уроку, Андрій буде більше цінувати сім'ю, а то ці його нескінченні романи...

Марго замовкла на півслові, помітивши, з яким подивом дивиться на неї Марта. Вона немов остовпіла і не могла зрушити з місця. Чашка з кавою завмерла в руці. Марта відчула, що їй не вистачає повітря. Ця фраза, як отрута змії, стиснула серце, а в душі виникло огидне відчуття зради. Вона не хотіла вірити! Виявляється, Андрій ще й зраджував їй! Можливо, це все-таки неправда?

- Одного разу він прийшов до нас в гості з дівчиною на ім'я Катерина. Андрій не приховував своїх стосунків з нею і поводився досить розкуто. Роман цей тривав довго, років зо три, по-моєму. А потім була Настя, а ще Наталя... - точно вгадавши її думки, продовжувала знайома.

- Вибач, Марго, - різко обірвала Марта, - але мені вкрай неприємно це слухати!

- Це ти мені вибач, - швидко заговорила жінка. - Я думала, що тебе просто все це влаштовує: чоловік забезпечує, ні в чому не відмовляє... Не розумію, як він примудрявся приховувати від тебе свої пригоди! Всі знали...

- Я сама розберуся у своїх стосунках з чоловіком. А зараз мені треба йти. Гарного тренування!

Марта поставила чашку з недопитою кавою на стійку, швидко розвернулася і попрямувала в зал, але Марго пішла за нею.

- А ти змінилася! - здивовано вигукнула вона. - Стала впевненіше в собі! Ніде правди діти, я завжди думала, що ти така... одним словом «домашня, поступлива дівчинка», для якої бути заміжньою - це означає повністю присвятити себе чоловікові й дітям. А зараз ти зовсім інша! Не ображайся...

- Не думаю, що ти добре мене знаєш, Марго. Крім того, іноді життя дає «чарівного пендаля» і ми змушені змінюватися! - відповіла Марта, не дивлячись на співрозмовницю. - Вибач, але мені потрібно йти. Клієнтка чекає. Петрові привіт!

Стискаючи до болю пальці в кулаки, щоб не розплакатися, вона пішла проводити тренування, хоча найбільше за все їй хотілося забитися в якийсь куток і ридати, ридати, ридати... В голові постійно лунало: «Катерина, а потім була Настя, а потім Наталя... Всі знали...». Господи, скільки їх ще було! Але ні, зараз вона не може розклеїтись. Треба опанувати себе і посміхнутися клієнтці, а плакати вона буде потім...

Після персонального тренування у Марти було ще дві консультації. Коли вона, нарешті, звільнилася було вже близько десяти. У жіночій тренерській нікого не було. Всі давно розійшлися по домівках. У залі був лише Ілля. Він перевіряв в кінці робочого дня справність усіх тренажерів. Вона присіла на невеликий диванчик біля дзеркала і, закривши обличчя руками, дала волю сльозам. Як у неї вистачило витримки провести заняття й поспілкуватися з іншими клієнтами клубу після розмови з Марго? Її моральні сили були вже на межі, а гострий, пронизлива біль у душі все наростав... Зараз їй здавалося, що ця, схожа на камінь, важкість у серці ніколи не пройде. Якою ж вона була дурепою! Так бездумно розтратити кращі роки життя! Закохатися і свято вірити, що Андрій - найкращий! Та якби ж тільки це! Так ні. Вона ще й пожертвувала олімпійської кар'єрою заради цієї любові! І все це забезпечене, безтурботне життя з ним було лише ілюзією, що розсипалася, як будиночок з дитячих паперових кубиків. І ось вона побачила іншу реальність. Грубу, жахливу. Після арешту Андрія вона гостро відчула себе ніким. Нездатною забезпечити ні себе, ні дітей. І тепер їй доводиться тяжко працювати, щоб надолужити згаяне і просто «встати на ноги»! А може, їй хочеться не тільки цього? Але ще й визнання, слави? Всього того, що вона втратила колись...