Пропозиція

Минув рік. Швидко, немов увірвавшись, до Києва знову прийшло літо з його спекотними днями й задушливими вечорами. На календарі був початок червня, та сонце вже немилосердно обпікало вулиці і сквери міста. Жителі столиці раділи навіть найдрібнішому дощику, після якого наступала, хоч і тимчасова, але така довгоочікувана прохолода.

Тільки Марті було не до погоди. Вона старанно працювала. Закінчила ще кілька курсів з пілатесу та йоги. Її групи з силової аеробіки, спочатку маленькі, поступово розширювалися. «Сарафанне радіо» працювало, і вона розуміла це. Марта прагнула якісно проводити тренування, постійно вдосконалюватися в отриманих знаннях, приділяти максимум уваги кожному клієнту. Згодом вони почали просити її про індивідуальні заняття в тренажерному залі. Це приносило додатковий дохід, але й займало все більше часу. Марта перебувала в клубі з восьмої ранку до восьмої вечора. У червні Оленка ще ходила в дитсадок. Вона забирала її о п'ятій і привозила в «Фаворит» на заняття бальними танцями, а потім дівчинка сиділа біля стійки адміністратора і чекала, коли мама закінчить роботу. Марта намагалася менше навантажувати Христину опікою над молодшою ​​сестрою. Старша донька саме готувалася до вступних іспитів у коледж за спеціальністю «туризм і готельно-ресторанний бізнес». Мати пропонувала їй відучитися в школі десятий і одинадцятий клас, а потім відразу вступити до університету, але Христина відмовилась.

Порадившись по телефону з Андрієм, Марта вирішила не сперечатися з нею і надала доньці можливість визначитися самостійно. Їх стосунки, як і раніше, залишалися складними. Жінку це турбувало. Кілька разів вона намагалася відверто поговорити з донькою, але всі її зусилля зводилися нанівець. Христина нічого не розповідала матері про себе, обмежуючись лише короткими відповідями на запитання про те, як у неї справи.

Віталіна займалася своєю фірмою. Поступово їй вдалося повернути клієнтів і навіть залучити нових. Життя повільно увійшло в звичне русло, і Марта раділа за сестру.

В той день у неї було багато персональних тренувань. Але, коли подзвонила Віталіна, вона відразу узяла слухавку.

- Вибач, що відриваю від роботи, - радісний голос сестри пролунав, як дзвіночок, - але у мене важливе повідомлення. Завтра до Києва прилітає Ден Швайєр, хірург-онколог, який робив мені операцію. У нього тут родичі по лінії матері живуть. Ден хоче їх відвідати і зустрітися зі мною. Я з ним тільки що розмовляла по телефону.

Марта вловила в її голосі ледь помітне хвилювання.

- Ось як? Виявляється, ти багато чого мені не розповіла…- лукаво посміхнулася вона, бажаючи подражнити сестру.

- Просто розповідати було нічого. Після мого контрольного візиту в клініку півроку тому, ми часто спілкувались, але Ден тільки зараз зміг вирватися до Києва. Насправді, ми тільки друзі, хоча... Не приховую, він мені дуже подобається.

- Зрозуміло.

- Ден запропонував зустрітися післязавтра, - продовжувала Віталіна. - Він хоче подивитися визначні пам'ятки Києва.

- Чудово!

- Я прошу тебе піти з нами. По-перше, я хочу вас познайомити, а по-друге, кращого гіда по історії Києва, ніж ти, нам не знайти, - попросила Віталіна.

- Ну що ж, я згодна, - посміхнулася Марта. - В мене буде вихідний. Я візьму з собою Оленку, якщо ти не проти.

- Звичайно. Я вже за нею скучила. Отже, до зустрічі? - задоволено уточнила сестра.

- До зустрічі!

У неділю вони зустрілися на Майдані Незалежності. Ще здалеку Марта побачила сестру, а поруч з нею високого білявого чоловіка у блакитній сорочці і синіх джинсах. Розгледівши в натовпі тітку, Оленка відразу побігла до неї.

- Привіт, моя люба! - Віталіна поцілувала племінницю. - Як справи?

- Все добре, - весело посміхаючись, відповіла дівчинка і з цікавістю глянула на Дена.

Марта наблизилася до них і привіталася. Жінки обійнялись.

- Ден, це моя сестра Марта і її донька Оленка, - сказала Віталіна і повернулася до Марти, - Ден Швайєр, той самий хірург, чиї золоті руки повернули мене до життя!

- О, тільки не перебільшуйте! - ніяково посміхнувся лікар і подивився на Марту. - Дуже радий знайомству. Віталіна багато розповідала про вас.

Він говорив українською з легким акцентом, що надавало його голосу певного шарму, а добродушна посмішка на губах мимоволі приваблювала до себе.

- Я теж дуже рада, - ввічливо посміхнулася Марта. - І хочу подякувати вам за все, що ви для нас зробили!

- Не варто. Повинен зізнатися, що ваша сестра дуже сильна жінка. Вона відчайдушно боролася з хворобою. В неї велика воля, а це головне в процесі одужання. Віталіна перемогла недугу, а я лише трохи допоміг, - серйозно зауважив Ден і захоплено глянув на колишню пацієнтку.

Марта посміхнулася, відмічаючи, що лікар Швайєр справді дуже приємний чоловік. На вигляд йому було близько п'ятдесяти, а в зовнішності проглядалися риси німецького походження: чітка лінія вольового підборіддя, тонкі губи, світле, коротко підстрижене волосся і ясні блакитні очі, які дивилися на Віталіну з непідробною ніжністю. Сестра якось розповідала, що бабуся Дена була родом з Києва, тому він так добре знає українську мову.