У гримерці було багато народу. На прем'єру нової шоу-програми під назвою «Зоряні дівчата» приїхав колектив з одеського клубу «Дерибас». «Червоний оксамит» часто бував там на гастролях, і танцівниці обох клубів добре знали одна одну. Жінки ділилися останніми новинами в світі візажу та моди, обговорювали особисте життя. Одеситки пошепки пліткували про своє керівництво, чого не можна було сказати про киянок. Про Марину Богданівну підлеглі відгукувалися з повагою. Вона була для них прикладом для наслідування в кар'єрі, еталоном жіночності і просто дбайливим директором. Танцівниці клубу йшли до неї за порадою та допомогою.
Марті стало там нецікаво. Взагалі, вона завжди була ввічлива з усіма колегами, але їх безмежне захоплення «Наполеоном в спідниці» дівчину дратувало.
Вона вийшла в зал ресторану. Тут уже збиралася публіка: чиновники, бізнесмени і їх не менш блискучі дружини в нарядах від відомих світових брендів. Втім, ці бідні жінки багатих чоловіків її не цікавили. Марта звернула увагу на компанію елегантно одягнених панів у центрі залу. Серед них вона впізнала директрису відомої косметологічної фірми в Києві, журналістку з центрального каналу телебачення, власницю мережі елітних салонів краси, режисерку і продюсерку власної кіностудії. Всі вони були знайомі між собою, хтось більше, хтось менше. Потягуючи коктейлі, жінки говорили про прочитані книги, мистецтво, подорожі, ділилися своїми нововведеннями в роботі і, звичайно, обговорювали моду.
Це був інший світ. Світ успішних та видатних. Колись у неї теж була можливість стати однією з них. Повернути б час назад і виправити свої необдумані і легковажні вчинки! Вона зрадила себе багато років тому через шалене кохання, яке поставило її на коліна. Спостерігаючи крадькома за жінками, Марта усвідомлювала, що їй дуже потрібна самореалізація, зовнішня і внутрішня. Тільки тепер прийшло розуміння того, як погано бути ніким у житті, не мати можливості допомогти собі і своїй родині у важкий момент, не мати друзів і знайомих. Віталіна наполягала на своєму, доводячи сестрі, що для жінки замало бути гарною дружиною і матір'ю. Марта ображалася на неї, але повороти долі довели, що сестра мала слушність. Отже, необхідно боротися, завойовувати місце під сонцем, йти вперед і працювати. Краще запізно, ніж ніколи. Тільки ось питання: як це зробити і з чого почати? Віталіна казала, що свої здібності треба шукати в дитинстві. Саме там вони проявляються найкраще. Робота танцівниці для неї зараз вимушена, а що далі? Як знайти себе?
- Добрий вечір! - знайомий голос вивів Марту із задуми.
Вона обернулася. Перед нею стояв Максим і привітно посміхався.
На голову вищий від Марти, широкоплечий, він височів над нею, як гора. Чорні джинси від «Armani» ідеально сиділи на спортивній фігурі, а синій светр робив його блакитні очі ще яскравішими. Темне волосся коротко підстрижене й гарно зачесане. Вольове підборіддя з ямкою, правильної форми губи. Максим дивився на Марту зніяковіло і зацікавлено. А він дуже симпатичний!
- Добрий... - злегка посміхнулася вона.
- З прем'єрою! - він простягнув їй білу голландську троянду. - Я ваш шанувальник, ви не знали? - пожартував чоловік.
- Ось як? І давно? - іронічно посміхнулась Марта.
- З деяких пір, - відповів Максим, натякаючи на їх знайомство.
- Дякую, - Марта взяла троянду і вдихнула її аромат. - Ви прийшли на прем'єру?
- Мене не особливо цікавлять театралізовані шоу. Я тут, скоріше, по роботі. А якщо чесно, то хотів би запросити вас посидіти де-небудь після заходу, - впевнено сказав він, наче робив подібні пропозиції щодня.
- Я не беру участь у «Crazy menu» і не підробляю після виступів. Це так, про всяк випадок, - зауважила дівчина.
- Я знаю. До речі, з вашими дітьми все добре? – серйозно запитав він.
- Так, все владналося, - коротко відповіла вона, все ще дивуючись його несподіваній появі.
- Вчора я, здається, додав вам неприємностей. Хотілося б якось залагодити.
Марта з сумнівом глянула на співрозмовника. Його лагідні очі дивилися на неї абсолютно щиро і не віщували ніякого підступу.
- Перестаньте, - вона посміхнулася, - я теж винна. Бігла, як божевільна, не дивлячись довкола.
- Так ви згодні? - він склав руки на грудях, даючи зрозуміти, що не приймає відмови.
- Після роботи в мене буде тридцять хвилин. Цього часу вистачить хіба що на бесіду під чашку кави, - відповіла Марта.
- Згоден і на це, - посміхнувся чоловік. - Буду чекати вас в залі ресторану.
- Домовилися.
Вона попрощалася і поквапилась в гримерку - готуватися до виходу на сцену. Швидко лавіруючи між відвідувачами, Марта не помітила суворого погляду Марини Богданівни. У цей момент директриса стояла біля барної стійки, розмовляючи з тренером київського «Динамо», але це не завадило їй пильно спостерігати за спілкуванням підлеглої.
__________________________________________________
Марта переодягалася в гримерці, коли в двері зазирнув хореограф Ігор Володимирович і голосно крикнув:
- Марта Довженко! Зайдіть до Марини Богданівни! Терміново!