Ще одна біда...

Марта увійшла в вестибюль міського онкодиспансеру та, дізнавшись в реєстратурі, на якому поверсі знаходиться нейрохірургічне відділення, щодуху побігла по сходах. Вранці, після чергового гострого нападу головного болю, їй вдалося виштовхати Віталіну на обстеження. Годину тому сестра подзвонила і пригніченим голосом повідомила, що її кладуть у лікарню. Марта відразу зрозуміла, що сталося щось жахливе.

Увійшовши в довгий коридор відділення, попрямувала до столика чергової медсестри.

- Доброго дня! В якій палаті лежить Віталіна Михайленко? - швидко запитала вона.

Жінка відкрила журнал і пробігла очима список пацієнтів, але відповісти не встигла.

- Ви родичка Віталіни Михайленко? - пролунав приємний жіночий голос позаду Марти.

Та обернулася. Перед нею стояла симпатична брюнетка у медичній шапочці. На вид жінці було не більше п’ятидесяти років. Одягнена у білий халат, на якому красувався бейджик з надписом «Лікар-онколог вищої категорії Лебеденко Лідія Вікторівна», вона уважно дивилася на Марту крізь кругле скло окулярів.

- Так, - розгублено відповіла Марта. - Я її сестра.

Лідія Вікторівна кивнула.

- Перш, ніж зайдете до неї, я б хотіла поговорити з вами, - серйозно мовила лікарка. - Ходімо до мого кабінету.

Марті стало важко дихати, ніби вона пробігла безліч кілометрів, не зупиняючись. В голосі лікарки почулися сумні нотки. Невже у Віталіни все так погано? Увійшовши до кабінету, Лідія Вікторівна підійшла до столу й жестом запросила її присісти. Марта майже впала на стілець. Від хвилювання і поганих передчуттів ноги у неї стали ватними. Стояти вона вже не могла.

- Що з моєю сестрою? - запитала Марта, як тільки Лідія Вікторівна взяла в руки результати обстеження Віталіни.

- За результатами томографії у неї виявлена ​​пухлина головного мозку розміром з волоський горіх, - відповіла лікарка, розкладаючи на столі знімки. - Крім того, ситуація ускладнюється тим, що це утворення постійно росте ...

Марта завмерла, відчуваючи, як від цієї новини по тілу пробігає холодна дрож.

- Що ... що це значить? - прошепотіла вона, блідніючи.

- Це означає, що в даному випадку вкрай необхідне хірургічне втручання, але пухлина розташована в такому місці ... - відповіла Лідія Вікторівна, підкреслюючи кожне слово. - Проблема в тому, що у нас в країні такі операції поки що не роблять через відсутність спеціального обладнання, - з жалем додала вона.

- Як же бути? - з тривогою запитала Марта.

- Тут потрібна європейська клініка. Якщо нічого не вдіяти, то ...

- Ви натякаєте, що я можу втратити сестру? - ледь чутно запитала Марта, відчуваючи, як від подібної думки земля вислизає у неї з-під ніг і перед очима з'являються темні кола.

Стиснувши руки в кулаки, вона відчайдушно намагалася не втратити свідомості від отриманого шоку.

- Не хочу вводити вас в оману і вселяти даремні надії, але це так. Ми, звичайно, зробимо зараз усе можливе, щоб їй стало трохи легше, але без операції не обійтися.

- До якої саме закордонної клініки нам варто звернутися? - тремтячим голосом запитала Марта.

- В Ізраїлі або в Німеччині. Я дам вам список відповідних онкологічних центрів. Ви зможете знайти їх в інтернеті, але хочу попередити відразу - це лікування буде дуже дорогим, - співчутливо відповіла лікарка.

- Скільки у нас є часу?

- Два місяці. Найбільше - три, - відповіла Лідія Вікторівна.

- Я зрозуміла вас, - прошепотіла Марта, блідніючи ще більше. - Моя сестра знає свій діагноз?

- Так, - сумовито відповіла лікар. - Я намагалася не говорити зайвого, але вона дуже швидко все зрозуміла і без моїх слів.

Марта закрила обличчя руками. Вона не могла більше стримуватися. Беззвучним струмком сльози покотилися по щоках, а в голові одна за одною замиготіли страшні картинки. Господи, що ж робити? Де взяти ці гроші і як допомогти Віталіні? Адже сестра була для неї всім. Саме завдяки її підтримці багато років тому вона стала олімпійською чемпіонкою ... Витираючи рукавом светра вологі очі, Марта не помітила, як Лідія Вікторівна підійшла до неї зі склянкою води в руці і лагідно мовила:

- Тримайтеся. Сестра не повинна бачити вас у такому стані. Їй потрібна зараз ваша впевненість у тому, що все буде добре, і ваша підтримка. Крім того, у вас ще є час знайти кошти на операцію.

Марта зробила ковток води, намагаючись опанувати себе. Глибоко вдихнувши, вона піднялася.

- Я зрозуміла вас, Лідіє Вікторівно, - мовила вона вже спокійно. - Зараз піду до Віталіни, а ви підготуйте мені, будь ласка, список відповідних клінік.

- Звичайно.

Марта пішла до дверей. Вона все ще тремтіла від несподіваної, страшної новини, не уявляючи, як буде справлятися з цією бідою. Кого просити про допомогу? Та крізь вихор панічних думок, що роїлись в голові, наче зграя переляканих птахів, до неї раптово прийшло чітке усвідомлення того, що вона просто зобов'язана врятувати Віталіну. Якщо є бодай якийсь шанс на одужання, його треба неодмінно використати!