Несподівана звістка

Київ, 2011 року.

На дворі стояла люта січнева зима, якої давно не бачили мешканці Києва. Незважаючи на мороз, на темному похмурому небі повільно сходило сонце. Марта відчинила вікно й виглянула на вулицю. Повільно гойдаючись, машини їхали по вкритій кригою дорозі, а перехожі уважно дивились собі під ноги, боязко ступаючи посипаними піском доріжками. Вдихнувши свіже повітря, Марта напівголосно мовила:

- Я - втілення любові і краси!

Не витримала й тихенько розсміялася. Дивно якось, на перший погляд, але психологи й коучі стверджують, що це дуже ефективно для підвищення самооцінки й гарного настрою на весь день. Що ж, спробуємо їм повірити! Щоб виконати цю вправу в Марти було не так багато часу. Тільки ранкові години, а точніше, якихось п'ять хвилин. Діти прокидалися о сьомій тридцять, і починалася звичайна ранкова метушня- збори чотирнадцятирічної Христини в школу і маленької Оленки - в дитячий садок. Марта зиркнула на годинник. Треба будити своїх дівчаток, а так шкода... На градуснику: мінус шістнадцять. Світанки зараз такі довгі й холодні, що вилазити з-під теплої ковдри зовсім не хочеться.

Жінка з жалем глянула на книгу «Історія України», що лежала на ліжку. Вона обожнювала книги з історії України. В школі у неї був чудовий викладач з цього предмета, шановний Сан Санич з акуратною борідкою і вусами, суворий, але неймовірно привабливий. Половина дівчат у класі були таємно в нього закохані, та Марта ставилася до Сан Санича просто з повагою. Він прищепив їй любов і пристрасть до несподіваних відкриттів, навіть якщо вони й були в далекому минулому. Тому, як тільки Марта натрапляла на нову книгу з історії України, то жадібно накидалася на неї, намагаючись заповнити будь-яку білу пляму в своїх знаннях.

Марта зітхнула. Сьогодні їй, швидше за все, не вдасться дочитати розділ про визвольну війну під керівництвом гетьмана Богдана Хмельницького. В обід, нарешті, приїде Андрій з тривалого відрядження. Потрібно встигнути збігати в магазин, приготувати щось смачненьке, якщо вийде. Ох, ця кулінарія! Марта явно не дружила з нею. Сестра Віталіна дивувалася і говорила, що ніколи не спостерігала такої цілковитої відсутності кулінарного хисту. А Марта лукаво посміхалася: «Кухар я так собі, зате добрий організатор». Їй вдалося ненав'язливо переконати чоловіка, що приготування їжі - не її козир, і під гаслом «Те, що ти готуєш їсти не можна!» Андрій взявся до справи. Він із легкістю міг приготувати будь-що або замовляв їжу в закладах харчування.

Так Марта позбавила себе зайвих турбот. Насправді вона вважала це дійство даремною тратою часу, із більшим задоволенням займаючись дітьми і їх розвитком. Може, і зараз не ризикувати й замовити вечерю з ресторану? Ні, саме сьогодні Марта відчувала приплив кулінарного натхнення, і їй хотілося потішити коханого чимось незвичайним. Вона й сама дивувалася цьому. Напевно, причина в тому, що дуже за ним скучила! Марта підійшла до дзеркала, задумливо провела гребінцем по довгому чорному волоссю, уявляючи, як чоловік зараз ласкаво торкнеться їх рукою. Вона посміхнулася, згадуючи цей його жест, зібрала пишну копицю в хвіст на потилиці й злегка підвела тушшю вії. Скорчивши химерну пичку, подивилася на веснянки на носі. І звідки тільки вони у неї? Чорне волосся, карі очі, рудих у роду не було - і тут така халепа: веснянки! Як не боролася з ними - все марно…

Жінка тяжко зітхнула і нанесла на обличчя тональний крем. Він вдало приховує цей недолік, який Андрій вважав милим, а вона- непорозумінням. Марта не вважала себе красунею, хоча чоловіки часто звертали на неї увагу. Тринадцять років навчання в школі художньої гімнастики далися взнаки: до привабливого личка додалися граційність рухів й струнка фігура. Крім того, її все ще впізнавали на фото в інтернеті й постійно запитували в соціальних мережах: чому вона, Марта Михайленко, олімпійська чемпіонка, так раптово залишила свою кар'єру на вершині слави? На запитання шанувальників, як і на їх захоплення, Марта не відповідала, хоча, ніде правди діти, їх увага розливала чудодійний бальзам на її душу. Насправді, відповідь на це питання була єдиною - кохання, що раптово змінило її життя ... Багато років тому Марта й припустити не могла, що стане турботливою мамою двох дітей і домогосподаркою.

Дзвінок у двері перервав її роздуми. Невже Андрій приїхав? Дивно, він начебто обіцяв бути десь о дванадцятій. Прямуючи до передпокою, Марта почула голоси дітей в спальні. Отже, вони прокинулися і скоро, пустуючи, побіжать вмиватися. Яке все-таки щастя, що вони в неї є! І нехай їй довелося багато чим пожертвувати в минулому, зате тепер вона - кохана дружина і мама.

Марта швидко відчинила двері, очікуючи побачити Андрія, але замість нього на порозі стояв незнайомець. На вигляд йому було не більше сорока років. Їй відразу кинулося в очі довге чорне пальто, на лацканах якого поблискували сніжинки. «Такі носили офіцери НКВС» - подумала Марта й на крок відступила, наче захищаючись від неприємного передчуття. Чоловік ввічливо посміхнувся, з цікавістю зміряв поглядом постать у велюровому спортивному костюмі, й показав посвідчення:

- Старший слідчий відділу СБУ по боротьбі з контрабандою - Веремчук Борис Анатолійович, - офіційним тоном представився він.

Марта здивовано глянула на гостя. Ефект несподіванки спрацював на десять з десяти.

- А що сталося? - з тривогою запитала вона.

- Ви - Марта Володимирівна? Дружина Андрія Віталійовича Довженка?

Жінка кивнула.