2

Дана

- Даночко, рада тебе бачити! Ти так виросла за літо, - майже на весь клас скрикує класна керівничка.

Марина Степанівна у нас дуже хороша, добра. О, можливо вона мене послухає, якщо я у неї попрошу пересадити того хлопця. Все-таки, після переїзду Лари, я нізким не сиділа, завжди була одна і мене все влаштовувало. 

- Доброго дня, Марина Степанівна, - відповідаю класній керівничці. - Дякую, ви теж стали тільки гарнішою!

- Ой, Даночка, ти і залишилась такою ж хорошою дівчинкою! Мені приємно! - з сяючою посмішкою промовила Марина Степанівна.

Я проходжу поглядом по класу. Куди можна прилаштуватись на деякий час? Бо Марина Степанівна не залишить мене просто стояти біля стінки, треба щось вигадати. О, хороші думки приходять самі собою! І от я вже крокую до парти, котра знаходиться перед моєю, вже зайнятою якимось хлопцем, четвертою. Ні, звісно, там є вільне місце для мене, але не хочу я з ним сидіти. А от за третьою партою, до якою я впевнено ступаю, сидить Даша - наша староста. Вона доволі непогана, трохи занудна, але після того як Лара пішла зі школи, Даша для мене єдина з ким можна поспілкуватись. Я плюхаюсь на стілець поряд з нею і ловлю її зацікавлені погляди.

- Привіт, як справи Дашка? - починаю розмову, бо вона ніколи саме першою не говорить.

- Привіт, - трохи невпевнено каже вона. - А ти чого тут?

- Ти повернись, мою парту окуповано, а сидіти з кимось, тим паче з хлопцем, я не буду.

І це правда, я не вмію знаходити спільних мов з хлопцями. З батьком я не розмовляю, у відносинах не перебуваю, братів у мене нема та і друзів-хлопців теж. 

- А, зрозуміло. Але ж… 

- Ні-ні, не переживай, я тут ненадовго. Я в кінці попрошу його пересадити і будеш знову сидіти з ким захочеш, - перебиваю її. - До речі, а тебе чого пересадили? Чи ти добровільно?

- Марина Степанівна сказала, що я підросла і на передніх партах сидять ті в кого поганий зір. Тому тепер я тут, ти ж не проти?

- Звісно, що ні! - кажу я і посміхаюсь.

Я навіть рада, бо Даша єдина з ким я можу поговорити, а коли вона сиділа далеко, мені було нізким щось обсудити.

Виховна година починається. Нам спершу розповідають про вчителів, предмети і взагалі все, що стосується 10 класу. Сумно, але відволікати Дашу не хочу. Вона, все таки, староста і їй корисна ця інформація. Я майже не помираю від суму, як помічаю що виховна година наближається до кінця. І тут нам представляють того новенького:

- В нашому класі поповнення! - радісно каже Марина Степанівна. - Прошу, наш новенький - Вадим.

В цілому він непогано виглядає. Високий брюнет, з вугільно-темно-сірими очима, правильними рисами обличчя. Але його характер я помітила, як тільки увійшла до класу. Він сидів за партою,переписуючись з кимось, не звертаючи увагу на спроби вчительки заохочити його до розмови з однокласниками. Він такий нахабний! Новенькі, зазвичай, себе так не поводять.

- Ти чого? - почула я з боку, відриваючи погляд від Вадима. Чорт! Я тільки зараз зрозуміла, що поринувши в думки, не помітила, як почала витріщатись на хлопця.

- Та нічого. Просто не розумію, чому він корчить з себе крутого? - спитала я у Даші, хоча більше сама для себе задала питання.

Потримавши паузу, Дашка трохи посміхнулась і прошепотіла, щоб ніхто не почув:

- Невже ти за нього переживаєш? Тоді я не розумію чому ти сіла до мене. Очевидно ж що він тобі…

- Тихенько, пані відмінниця! - перебила я її, не дозволяючи закінчити фразу. - Що це на тебе найшло, не впізнаю нашу тихеньку старосту. 

А зараз вже я почала посміхатись, відводячи тему від Вадима:

- Що ж такого відбулось влітку, що ти стала така відкрита. Раніше і слова з тебе не витягнула б.

- Про що ти? - белькнула Дашка. Ні-ні, вона точно розуміє, що я маю на увазі. Але якщо вона не хоче розповідати, значить це особисте, я лізти не буду.

- Ну добре, прийде час, поговоримо… - дуже повільно проговорила. Все таки, я сподіваюсь що з Дашкою ми подружимось і матимемо разом якісь плітки.

Виховна година закінчилась і частина учнів пішла додому. Я сиділа за третьою партою і з нетерпінням чекала доки всі підуть. Не говорити ж мені при всіх, що я не хочу взагалі ніяких друзів заводити, і що новенький нічого не сказавши, вже не влаштовує мене. Вадим, Дашка і більша кількість вже пішла. Дідько, я ж не хотіла тут цілий день стирчати, коли вони всі вже нарешті підуть! Я відійшла до вбиральні на 3 хвилини і повернувшись клас вже був пустим. Я з легкістю зітхнула і попрямувала до вчительки.

- Марина Степанівна, у мене до вас незвичне прохання, - трохи хвилюючись почала я.

- Так, Даночко, я тебе слухаю.

- Можете будь ласка пересадити від мене новенького, - швидко проговорила я.

Марина Степанівна знітилась і спитала:

- Він тобі щось зробив, ображав тебе?

- Та ні, просто… Ну розумієте, я дуже звикла до парти і до того, що після переїзду Лари я сиджу сама, або з дівчатами. Мені буде дуже складно і не комфортно з ним, - трохи невпевнено проговорила я.

- Добре-добре, - вже якось дивно посміхаючись промовила вона.

- Дякую Марина Степанівна, Ви - найкраща!

Я зібралась і швидко попрямувала додому. Проблеми вирішенні, можна і відпочити. Дома залишок часу я проводжу за перебиранням гардеробу. Не дуже люблю це діло, але скоро походнішає і прийдеться поспіхом шукати одяг. Тим паче, хочу на перший день навчання круто одягнутися. В нашій школі дівчата десятикласниці, завжди були крутіші серед усіх, вони ще не готувались до іспитів і мали час на догляд за собою. Я звісно не дуже на них схожа, хоча… 

Зовнішність у мене не погана, я вище ніж більша кількість дівчат, струнка, бо часто захоплююсь чимось і забуваю поїсти. У мене каре хвилястого каштанового волося, котре я люблю і постійно доглядаю. Зовнішньо - ідеальний типаж для багатьох хлопців, але. Завжди є але. Як я казала, я не вмію розмовляти з хлопцями і минулого року не могла звикнути з переїздом Лари, тому була дуже закрита. Скута, замкнена і невпевнена в собі дівчина не стане лідером, або об’єктом для розмов.