1

Дана

- Богдано! Прокидайся, доню! - кричить мама з кухні.

Господи, краще вбийте мене! Сьогодні ж перше вересня. Я йду у 10 клас, хоча не дуже мала бажання. Я мріяла вступити у коледж і забути про існування школи. Мати ж наполягла залишитись на 10-11 клас.

- Мам, а можна мені не піти? - питаю я, хоча заздалегіть знаю відповідь. - Я не хочу. Сьогодні ж лише перше вересня, уроків не буде, лише класна година.

Мама приходить у кімнату з суворим виразом обличчя і каже:

- Доню, досить! Літо вже закінчились, як і купа вільного часу. Вставай негайно і збирайся!

Дідько, коли закінчила той рік сподівалась, що ніколи більше не повернусь до школи. Не те щоб... в самій школі проблем нема, вона у нас доволі непогана, вчителі досить лояльні до учнів. Просто… минулого року переїхала в інше місто Лара - моя найкраща подруга. Ми з нею дружимо десь з 2 класу і завжди були разом, ніби сестри. А рік тому її батькам запропонували роботу в іншому місті, на жаль, не в сусідньому. Вони переїхали і тепер між нами 20 годин на потязі. Зустрічаємось ми лише на канікулах. Так само, ми разом провели літо і воно було просто неймовірним! Наступного разу зустрінемось у жовтні, осінніми канікулами. 

Другою причиною мого протесту проти школи, був вступ сестри в університет. Вона вчилась зі мною, на два роки старше мене. По закінченню одинадцятого класу вона вступила в міський університет, на психолога. Мати наполягала на хірурга, але коли побачила, що Яра вступила на бюджет власноруч, заспокоїлась. 

Сестра вчиться, як і мріяла, подруга - щаслива, а мати вже починає горланити на весь дім.. Встаю і сонними кроками їду на кухню.

- Нарешті! Я вже думала викликати підйомний кран, щоб тебе підійняти.

- Не смішно! - останнє чого я зараз хочу - це слухати безглузді жарти. - Тобі було б легше аби я вступила в коледж.

- Так, Дано, досить цих нісенітниць про коледж! Сідай снідати і потім хутко збирайся, щоб не запізнитись, - твердо сказала мама. 

Вона юрист. Завжди знає свої права і може суворо говорити. А, тим паче, після того, як пішов батько, вона стала ще тактичнішою. Зовнішньо, після зради батька, вона тільки погарнішала, а от внутрішньо… Вона тепер в нашій невеличкій дівочій компанії і батько і мати, і підтримає і засудить. Ми з Ярою її завжди підтримуємо. Уявити складно, як вона себе почуває. А все через чоловіка, котрому присвятила більше 20 років. Він їй просто брехав і зраджував, протягом п’яти років приховував коханку, а потім мати дізналась і як досвітчена юристка відсудила майже все, що було у них за 20 років подружнього життя. Ось так ми живемо вже 2 рік.

Я снідаю, збираюсь. Ох.. І що одягнути у перший день? Вирішую, що поки ще тепло - треба цим користуватись. Одягаю бежеву спідницю, білу вітряну блузку та легенько фарбуюсь. Вирушаю до школи бігти, хочу-не хочу, а запізнюватись погано. Я приходжу до школи, урочисто прямую до класу і бачу за моєю улюбленою четвертою партою біля вікна нове обличчя... Новенький?! Так ще і поряд зі мною... Тільки не це!

Всім привіт! Це моя перша книга на букнет. Сподіваюсь вам сподобається, і якщо це дійсно так, то підтримайте мене зірочками, або коментарями. Дякую))