Чекай мене

Кілька слів після.


Цей текст мав бути на початку цієї історії.
Але, можливо, зараз — саме той момент, коли його потрібно прочитати.



«Ми живемо не всупереч болю, а поруч із ним. Але важливо не втрачати надію і не закривати свою душу для світла.» 


Ця історія — не вигадка. Вона народилася з болю, втрат, тиші й любові. 
Зі спроб знову навчитись дихати, коли світ навколо розсипався на уламки. 
Зі спроб зберегти ніжність, коли біль став звичним фоном, а тиша — звичкою. 

Ми всі щось втратили. Когось. Себе. Віру. Сили. 
Але якщо ти тримаєш цю книгу в руках — значить, ти ще живеш. І, можливо, ще шукаєш. 

Це історія про тих, 
хто втомився, але щоранку встає, 
хто мовчав, але хоче знову говорити, 
хто не зламався — навіть тоді, коли було темно, 
хто втратив — але досі пам’ятає, відчуває і мріє. 

Це історія про любов,  яка не перекреслює минулого, а обіймає його. 
Про ніжність, яка проростає навіть на згарищі. 
Про нові світи, які ми будуємо з руїн — у собі й поза собою. 

Бо любов не зникає. Вона просто вчиться шепотіти, 
коли кричати — неможливо. 

Можливо, це і твоя історія теж. 
І якщо болить — значить, ти ще живеш. І ще здатен любити.

 

 

КІНЕЦЬ 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше