Розділ 10

На Восьме березня знову з'явились Ведмідь і Кудлатий. Вони привезли пораненого до інституту нейрохірургії та заскочили ненадовго. Але ящик пива взяти із собою не забули.

У реанімації кипіла робота, — надійшло двоє тяжких хворих. Відзначати свято не було часу.

До того ж у Соні почалися перейми, і Марк повіз її до пологового будинку.

Соня майже всю дорогу мовчала, трохи кривлячись від болю в ті короткі моменти, коли підходила хвиля чергової перейми.

Про все домовилися наперед. Завдання Соні полягало в тому, щоб народити дитину, бажано без ускладнень. Завдання Марка полягало у записі тета-ритму дитини. І в неї, і в нього мав бути нелегкий вечір. Можливо, і безсонна ніч.

О третій годині дня в будній день ще можна було пробратися в центр міста без заторів. Машина безперешкодно з Лук'янівки вибралася на проспект Перемоги, трохи постояла в заторі біля цирку, натомість Жилянська та Горького були майже вільні. Довелося лише трохи буксувати під гірку перед самим пологовим будинком номер 7. Тут на них уже чекали.

Марк проводив Соню у приймальне відділення та зв'язався з акушеркою-гінекологом. Потім чекав на її вердикт. За годину Єлизавета Павлівна покликала його до свого кабінету.

— Все нормально, — поправляючи окуляри, повідомила вона. Десь за години зо три. Але ми можемо зробити стимуляцію.

— Ні, ні, — заперечив Марк, я почекаю, скільки треба.

Марк влаштувався біля Єлизавети Павлівни в кабінеті, з задоволенням випив запропоновану нею каву, зателефонував Насті, коротко розповівши про стан справ, і відкрив свій ноутбук.

О дев'ятій п'ятнадцятій вечора Соня народила хлопчика, — 3800 грамів, 52 сантиметри.

Ще за дві години Марка пустили до Соні в палату. У розпорядженні Соні та дитини знаходилася одна з кімнат напівбоксу. Марка це цілком влаштовувало. Він розташувався з апаратурою біля повивального столика і впевнено став накладати електроди на крихітну голівку новонародженого. Соня стояла поряд з протилежного боку від столика і, не відриваючись, стежила за його роботою.

Все йшло за планом. На екрані монітора записувався гарний тета-ритм.

«Не те, що в пацюків», — подумав Марк і розвеселився від своєї думки. А Соні сказав:

— Ти молодець, Соня.

І тут же почув схлипування.

— Т-ш-ш, — шикнув на неї Марк. — Розбудиш дитину.

Соня прикусила губу, переставши схлипувати, і присіла на своє ліжко.

Зробивши досить довгий запис, Марк зняв електроди з голівки дитини й мимоволі її розбудив.

Соня забрала малюка на руки, притиснула до себе і зашморгала носом ще сильніше.

— Ти... Це... Перестань... А то молока не буде, — нерішуче спробував заспокоїти Соню Марк. Але після його слів Соня, не маючи сили більше стримувати сльози, по-справжньому розплакалася.

— Що я йому скажу-у-у, коли він прийде до тями-и-и.

— Усе скажемо як є. — Марк подумав, що ці сльози — розрядка після тривалої напруги.

— Він мене й не пам'ятає, мабуть.

— Соня, він згадає.

— Ні, не згадає, — не могла заспокоїтись Соня.

— Соня, все нормально, у тебе здоровий хлопчик. Ти ж пам'ятаєш, що ми говорили про це. Ти житимеш у сестри Богдана Любомировича.

Соня плакала попри всі вмовляння Марка, поки до палати не зайшла Єлизавета Павлівна.

— Це що за соплі? — грізно спитала вона, побачивши заплакане обличчя Соні та розгубленого Марка поряд.

І не давши їм обом схаменутися, рішуче виставила Марка з палати.

— Ви зробили, що хотіли? Тепер вимітайтеся звідси. Швидше... Швидше! — владно командувала вона, поки Марк складав свій прилад і проводки до сумки.

Соня принишкла.

На виході з палати Єлизавета Павлівна заявила ще суворішим голосом:

— Матері та дитині потрібен спокій.

Вийшовши з Марком у коридор, Єлизавета Павлівна прошепотіла йому "так треба" і швидко повернулася в палату.

Марк встиг почути лише короткий уривок її фрази:

— Не вистачало мені соплів! Дитину пора годувати.

Марк зауважив, що на нього звернено кілька поглядів – медсестри та санітарки. Він усміхнувся їм і рішуче попрямував до виходу.

***

Тета-ритм дитини Соні Єгор Марченко прийняв без різких коливань у своєму стані. Реакція спектрограми була майже непомітною. Параметри життєдіяльності залишилися незмінними.

— Гаразд, це було б надто добре, якби все вийшло так само вдало, як із Дмитром, — заспокоював Марка Богомол.

Марк розумів, що невдачі — незамінний супутник експериментальної наукової роботи та вже звик до них. Але в цьому випадку його розчарування було значно вагомішим, ніж зазвичай. Його гіпотеза підтверджувалася в експериментальній моделі. Тета-хвилі щойно народжених тварин добре поглиналися зрілими особинами й сприяли виведенню їх зі стану медикаментозної коми.

"Негативний результат — теж результат", — зрештою заспокоїв себе Марк.

Через три дні, приїхавши на роботу, в коридорі реанімації зіткнувся з Сонею. В одній руці вона тримала переносну сумку з дитиною, а в другій — пляшку шампанського.

— Це Вам, Марку Сергійовичу!

Вона штовхнула пляшку шампанського Марку в живіт і щасливо заморгала пухнастими віями.

— Соня!

Він ніяк не очікував побачити Соню в ЛЕНЗі на четвертий день після пологів:

— Ти де маєш зараз бути?

— Нас уже виписали! — На підтвердження своїх слів вона хитнула сумкою з дитиною. — Я тільки познайомлю Богданчика з татом та додому.

— Соня, — зам'явся Марк, боячись, що зіпсує настрій Соні й вона знову почне ридати. — Єгор, як і раніше, в комі.

— Я знаю, — анітрохи не засмутилася Соня. — Я дзвонила до Богдана Любомировича. Він сказав, що потрібно кілька днів, щоб він прийшов до тями. І слава богу, я хоч трохи приведу себе до ладу. Мені сказали, що живіт поступово зменшиться. Бо я виглядаю, як корова.

Марк промовчав і пішов перевдягатися до свого кабінету. Коровою Соню важко було назвати. Вона скидалася швидше на горобця чи синицю. Марк зняв пальто, перевзувся і не встиг надягти халат, як двері його кабінету відчинилися і перед ним знову постала Соня. Вона завмерла на порозі й сказала майже беззвучно: