Розділ 9

Минуло кілька днів після виписки Дмитра з ЛЕНГу, і Марк був здивований, зустрівши його батьків біля дверей реанімаційного відділення. Вони спілкувалися з батьками Машеньки, як раніше, начебто їхнього сина і не виписували з реанімації.

Марк сам підійшов до них. Привітавшись, він поцікавився, чи все гаразд із їхнім сином. На що батьки Дмитра повідомили, що їхній син удома чудово почувається й з нетерпінням чекає, коли знімуть гіпси й він сам зможе провідати Машеньку. А поки що прийшли вони.

Марку нічого не залишалося, як пустити їх до пацієнтки.

— Нічого дивного, — сказав Богомол. — Видужанням свого сина вони зобов'язані насамперед Машеньці. Ти оживиш Машеньку, і ми зіграємо весілля.

«Мені б самому впевненість Богомола», — подумав після цього Марк.

А дружина Настя із захопленням відзначила:

— Я ж казала, вони споріднені душі! І тепер частина душі Машеньки — у Дмитрові!

— Ти хочеш сказати, що я пересадив душу?

— Може і так. Це ж цікаво! — сплеснула долоньками Настя. — Як пересадити частину печінки. Ти сам казав, частина, що залишилася, відновлюється. Це, як кажуть, поділися з людиною радістю, і радості стане вдвічі більше!

— Поділися своєю душею? Ну ти й загнула.

Хоча така думка й самому Маркові видалася цікавою.

***

Лютий ознаменувався колючим холодом і хуртовиною, але Марка, що перебував у стані творчого піднесення, погодні умови мало хвилювали. І, як виявилося, марно. Він став неуважним на дорозі й на окружній трасі мало не розбив машину. З іншого боку, якби його не підрізали, то, можливо, нічого б не сталося. На слизькому узбіччі Субарик влетів у кучугуру снігу і дивом не впечатався в припаркований самоскид із піском.

Відійшовши від початкового шоку, Марк вибрався з машини, матюкаючись на адресу "Мазди", що його підрізала. "Мазди"?

Водій самоскида, що в цей час вискочив з кабіни, зрозумів, що якщо людина лається, то з її здоров'ям усе гаразд, і висловився на його адресу в тому ж тоні.

— Піздєц, мужик! У тебе очі на дупі?! Пів метра розминувся.

— Та йди ти... — Марк вибрався на узбіччя траси та подивився вперед. У метрах ста попереду стояв чорний легковик.

Марк пошкандибав уперед уздовж траси у напрямку можливого кривдника, але той втік швидше, ніж його вдалося розгледіти. Варто було з'явитися з-за борту самоскида, як злощасний автомобіль вирулив на трасу і злився з транспортним потоком, плюючи брудною сльотою.

— Номер який? Ти бачив? — Марк повернувся ні з чим і кинувся до водія самоскида.

Той знизав плечима.

— Підрізала, сволота. Мазда. — Нещодавній шоковий стан змінився занепокоєнням. — Я бачив. Номер тільки не помітив. Ти не помітив? Це не вперше. Тоді була сімнадцять-дев'ятнадцять. А зараз?

— Патруль викликати? — замість відповіді спитав співрозмовник.

— Він змився.

— Ну, тоді діставай трос. Будемо тебе витягувати, — запропонував водій свою допомогу.

Вдома Марк розповів про аварію, але лякати Настю підозрами, що його підрізали спеціально, не став. Машина постраждала не дуже. Обійшовся розбитими бампером і лівою передньою фарою. А ось сам Марк злякався ні на жарт. Зрештою вирішив, що це параноя.

Що їм потрібне?

Людські душі.

І моя?

Так.

Я завадив забрати Дмитра?

Можливо.

І вліз, куди не слід?

Точно.

Що тоді робити? З'ясувати чия машина? Заявити до поліції? Чи зателефонувати до психіатра?

Відповідей на ці запитання Марк не мав.

Але як часто це бувало, вони знайшлися у Богомола.

— Я пробив по базі. Це номери двадцятирічного жигулика.

— Іти до поліції?

— Ні. Я подзвоню Ведмедеві.

— Кому?

— Командиру Марченка. Він казав, щоб зверталися якщо що.

На виклик Ведмедя прийшли міцні на вигляд хлопці — уточнити деталі. Пообіцяли, що забезпечать Марку повну недоторканність. Щоб він тільки не відривався від свого заняття рятувати людей і витягнув Марченка.

— Хто вони? — запитав Марк у Богомола.

— А яка різниця? — запитанням відповів Богомол. — Тобі сказали, будь спокійний, працюй. Ніхто тебе не чіпатиме.

— Бандюгани, чи що?

— У таких справах бандюгани можуть бути ефективнішими за поліцію.

У результаті чи то завдяки новим знайомим, чи саме по собі, але лютий пройшов без ексцесів, і Марк звільнився від нав'язливого стану. «Не вистачало ще манію переслідування заробити й потрапити в дурку», — думав він, косячись на кожен чорний легковик.

А в перших числах березня в ЛЕНЗі з'явився Дмитро Гордієнко.

Незвично було бачити свого пацієнта в іншому форматі. Підтягнутий, зі здоровим рум'янцем на щоках, цей Дмитро сильно відрізнявся від того безпорадного тіла, яке звик бачити Марк раніше.

Марк із задоволенням привітав його, зустрівши в коридорі під час чергового візиту, і Дмитро відповів йому посмішкою до вух.

— Ну що, стрибун, не зробиш більше дурниці? — запитав його Марк.

Дмитро опустив погляд.

— Марку Сергійовичу, мені дуже соромно, що я всім завдав стільки клопоту.

Його усмішка моментально зникла, а обличчя набуло серйозного виразу.

— Ти до Машеньки приходиш?

— Ну, загалом... Так.

— Навіщо?

Дмитро не одразу наважився відповісти.

— Вона кличе мене.

Тепер настала черга замішатися Марку.

— Ходімо, поговоримо, — запропонував він і повів Дмитра до свого кабінету.

Марк анітрохи не подумав про те, що придуманий ним метод впливу може мати віддалені наслідки.

Дмитру снилася Машенька. Йому снилася здорова, життєрадісна Машенька, яка ображалася за те, що він довго не приходить, і раділа після його чергового візиту.

Марк у дрібних подробицях випитав у Дмитра всі нюанси його снів. Образ Машеньки виявився «червоною напувалкою», що засіла в пам'яті Дмитра.

— Я перепрошую за той дискомфорт, який доводиться тобі переживати. Але іншого способу вивести тебе з того стану не було. Сподіватимемося, що цей побічний ефект скоро минеться. — Марк намагався знайти якісь слова втіхи для Дмитра та виправдання для себе.