Розділ 8

Повернутися до аналізатора тета-хвиль Марка змусив Богомол, вірніше, його новий пацієнт.

З'явившись на роботі після новорічних свят, Марк почув від зав реанімацією:

— Звати Дмитро Гордієнко. Двадцять два роки. Гайнув з даху п'ятиповерхівки. Два переломи — ніякі, селезінку видалили, а так компенсували швидко. Не розумію, чого не приходить до тями. Тиждень вже. На МРТ все чисто.

Марк переніс свою апаратуру до палати Богомола. Як і очікував Богомол, у пацієнта вдалося вловити тета ритм при майже повному блокуванні хвиль інших спектрів.

— Живий, шельмо! — щиро зрадів Богомол. — Його батьки мені всі мізки виїли. Забирай до себе.

— Тепер його батьки виїдатимуть мізки мені?

— Ти сам хотів пацієнтів для своїх досліджень. Просив, якщо хтось підхожий — переводити до тебе. Ось і забирай. Вони погодяться, — Богомол багатозначно кивнув у бік коридору.

— Дякую, я не відмовляюся.

Марк вийшов у коридор і зустрів там немолоду пару. Сивий чоловік із помітно надмірною вагою та його дружина з акуратною стрижкою-каре та великими виразними очима вислухали його спокійно та підписали всі необхідні документи.

Чоловік поставив лише одне запитання:

— Марку Сергійовичу, кажуть ви можете дізнатися, про що він думає?

— Хто каже?

— Батьки однієї із ваших пацієнток.

Марк тяжко видихнув.

— Ну, загалом, так.

— Якщо він ображається на нас, ми готові змінитись.

— Я, на жаль, не можу вселити йому це. Ви спробуйте самі сказати.

З того часу в ЛЕНГу стало на одного пацієнта і на двох постійних відвідувачів більше.

Марку здавалося, що минула вже вічність з того часу, як він провів досвід із червоною напувалкою. І після цього була лише невдача, що закінчилася смертю Ореста Петровича.

Спроба викликати добрі згадки у Єгора Марченка за допомогою музичних записів закінчилася нічим. Марк відчував, що треба повертатися до стимуляції зони довготривалої пам'яті тета хвилями, але після невдачі з Орестом Петровичем не міг на це наважитися.

На нього з німим запитанням «коли?» майже щодня дивилися п'ять пар очей, сповнених розпачу. Соня, у якої за останні два тижні живіт збільшився майже вдвічі, батьки Машеньки та тепер ще й батьки цього дурного Дмитра. Батьки нового пацієнта звинувачували себе в його вчинку, вважаючи, що нав'язали йому вступ до університету та обмежували свободу вибору в різних інших сферах — знайомствах, поїздках, розвагах. Справжню причину, через яку хлопець вирішив піти з життя, ніхто не знав, і його сни з'ясувати це ніяк не допомагали. Вони були похмурими та тужливими. Як змінити рішення людини розлучитися із життям?

Батьки Машеньки та Дмитра швидко потоваришували. Марк дедалі частіше став помічати їх разом. Їх поєднали спогади про дітей. Марк іноді чув уривки розмов, і в нього щемило серце. Дмитро теж був єдиним та улюбленим сином.

— Батьки вже як одна сім'я, лишилося тільки одружити дітей, — зауважив Богомол. А Марк ледве не подавився печивом.

— Досить мені однієї пари — Соні з Єгором. Я не священник, щоб їх одружувати.

— Але дивляться вони на тебе як на Бога і чекають на диво.

— Я вже й сам не радий, що взявся за спробу творити диво.

— Даремно. Невпевненість – найстрашніше. У тебе майже вийшло з Орестом Петровичем.

Марк здивувався:

— А хто казав — жодних дослідів!

— Я казав, без мого відома. А з невдачі треба робити правильні висновки. Якби я після всіх невдач опускав руки, то не було б Богомола та його відділення. А в мене, між іншим, зараз виживає більшість.

«От Богомол! Не чекав», — подумав Марк і наважився розповісти завідувачу про свою ідею, яка з'явилася після появи у ЛЕНГу Дмитра.

— Машенька, за словами її батьків, була життєрадісною милою дівчинкою. Вона мала багато планів, ну, загалом, вона хотіла жити. У неї слабкий тета-ритм, сильної відповіді не повинно бути.

Марк замовк, чекаючи на реакцію Богомола. Той зрозумів його наміри, але не поспішав говорити.

Він дістав пляшку та завітну склянку.

— Вип'ємо за удачу.

***

Цього разу в палаті коматозників крім Марка та Паші готові були взятися за роботу Богомол та ще двоє людей, яких завідувач вважав за необхідне мати при собі, — реаніматолог Василь та медсестра Людмила. Вони приготували всі необхідні медикаменти у разі непередбачених ускладнень.

Марк розташував електроди на голові Дмитра і ввімкнув запис тета-ритму Машеньки.

Секунди розтяглися у хвилини. На екрані монітора побігла знайома хвиля тета-ритму. Вона швидко ставала все вище і вище, так що у Марка судомно перехопило дихання. Частота серцевих скорочень також зростала. Вони зустрілися поглядом з Богомолом, і той мовчки дав знак рукою, мовляв, усе нормально, я бачу. Після ін'єкції пульс перестав частішати, а тета ритм Дмитра встановився на одній амплітуді й більше не змінювався. Не змінювався і сам Дмитро, як і раніше був непритомний.

— Ну що? — спитав Богомол.

— Потрібно почекати, — здавленим голосом відповів Марк.

Дмитро прийшов до тями через три дні ввечері, коли в палаті була Соня. Вона вкотре прийшла до Єгора і ділилася з ним останніми новинами. Вона вже звикла бачити Єгора в непритомному стані та більше не плакала.

Дмитро прийшов до тями, ошелешено водячи поглядом на всі боки й не розуміючи, що відбувається.

Соня відразу ж помітила ворушіння на сусідньому ліжку і вискочила з палати когось покликати.

Праві руку і ногу Дмитра фіксували гіпсові лангети, що саме по собі вже приковувало пацієнта до ліжка, і встати він не міг. Черговий лікар звільнив його від інтубаційної трубки, залишивши лише один підключичний катетер.

Соню при цьому виставили з палати, але за розмовами, що долинали звідти, вона швидко зрозуміла, що все гаразд і зателефонувала матері Дмитра.

Був пізній вечір, але приїхали всі. І Марк, і Богомол, і Паша, і батьки Машеньки, не кажучи вже про батьків пацієнта, що прокинувся.