Розділ 7

Підготовка до доповіді та доповідь забрали ще кілька днів. Потім захворів Сергійко. Він високо лихоманив три дні, і Марк не міг зосередитися на своїх справах. Горіли терміни здачі річного наукового звіту, приводячи й самого Марка в гарячковий стан, з тією лише різницею, що лихоманило його за нормальної температури тіла.

Річний звіт ЛЕНГа Марк носив до зам директора з науки на підпис три рази й втретє готовий був обматюкати його, використовуючи неперевершений «словник» Богомола.

Спочатку Олександру Шамрило не подобалася побудова деяких фраз. Потім – висновки. Марк змінив текст та переробив висновки.

Але під час наступного візиту Олександру Миколайовичу раптом впали в око «грубі недоліки в оформленні таблиць і деяких діаграм».

— Марку Сергійовичу, ти ж досвідчений співробітник, — пронизуючи Марка в’їдливим поглядом, говорив заступник директора з науки. — Те, що ти приніс, нікуди не годиться. Експериментальна частина роботи не підкріплена статистикою. Як це розуміти: "з п'ятьох тварин у всіх був позитивний результат". Так не буває.

— Усі п'ять тварин мали позитивний результат — специфічність сто відсотків, — намагався стояти на своєму Марк, але заступникові директору не потрібні були пояснення. Він не дав договорити:

— Хіба можна говорити про статистику, маючи лише п'ять досліджень? Чим ви займалися цілий рік?

— Я працював.

— Погано працював. Наукова продукція — мізер. Дві статті?

— За кордоном у престижних журналах, туди важко пробитися.

— Але ж інші пробиваються!

— Хто?

— При тому, що інститут вкладає у твою лабораторію, можна було робити й більше. Жодного патенту на корисну модель.

Про заявку на винахід треба було мовчати, у зв'язку з чим Марк не знайшов контраргументів для заперечення, а Олександр Шамрило скористався його збентеженням.

— А впровадження? Кожен відділ здає по п'ять штук на рік, а твоя лабораторія, напевно, особлива.

В уявленні Шамрило Марк вимальовувався абсолютним ледарем.

— Ми тобі організували поїздку до Риму, а ти навіть нікого не поставив у співавтори.

Насправді їздив Марк за власні гроші та за своїми контактами.

Загалом, — ледве здихався звіту.

Паша скористався тимчасовим перепочинком і перейшов до своєї реабілітаційної наукової роботи. Маркові здалося, що після однієї розмови той образився на нього.

Марк у серцях висловився йому про Шамрила після чергового невдалого візиту за підписом, на що Паша згадав, що Олександр Миколайович мало не при кожній їх зустрічі з приводу дисертації заводить розмову про Марка і роботу ЛЕНГу.

— Винюхує, дідько лисий. Йому мало професорського звання. Якщо він підсидить директора, то вважай все пропало. Закриє лабораторію — підемо бомжувати, Паша. Сподіваюся, ти не доповів про наші останні результати.

— Ні.

— І про Ореста Петровича?

— Він знає лише про досліди з підсилювачем. Те, що ми надрукували.

— Я не здивуюсь, якщо стане відомо, що це він спалив віварій. Сунув своє рило, щось зламав і сліди так замітав.

— Якщо так, то, боюся, відомо це ніколи не стане, — серйозно відреагував Паша.

— Дивись. Ти чи зі мною, чи з ним. Можеш вибрати його, я не ображусь. З ним захистишся без проблем.

— Я вже вибрав вас, Марку Сергійовичу.

— І даремно.

Після цієї розмови Марку почало здаватися, що Паша обходить його околицями.

Ні Паша, ні Богомол, ні хтось інший із лікарів не заговорювали з ним про смерть Ореста Петровича. Від цього створювалося враження, що він — ніби прокажений. Начебто вони бояться заразитися від нього невдачею.

Окрім порожнього ліжка в палаті, де знаходився Єгор Марченко і до цього лежав Орест Петрович, все було майже як раніше. Ранкова п'ятихвилинка, обхід у палатах ЛЕНГу та постінсультному відділенні. Щоденники, виписки, дзвінки пацієнтів. За винятком того, що Марк перестав з'являтися у віварії та експериментувати з тета-ритмом.

Одна річ, якщо пацієнт помирає в процесі хвороби, коли наперекір всім зусиллям, що вживаються, хвороба бере своє. Інше те, що трапилося з Орестом Петровичем. Намагаючись розібратися у своїх помилках, Марк дійшов висновку, що його найпершою помилкою була самовпевненість. Не зваживши всі за і проти, він не врахував, що позитивний результат у тварин не означає, що у людини буде те саме. Потрібно було провести вдесятеро більше дослідів із напувалкою чи з чимось іншим, і лише після цього братися за людину. Спочатку було навіть бажання зовсім відмовитися від втручань і залишити лише стандартну терапію, але Соня та батьки Машеньки, самі того не знаючи, не дали це зробити. Почуття провини за смерть пацієнта змінило почуття провини перед тими, хто чекав від Марка дива.

Нічого не робити, крім звичайної терапії, Марк не зміг.

У нього остаточно утвердилося бажання шукати щасливі моменти в житті Єгора Марченка. Якщо негативні спогади пересилили позитивні, значить, можливо і навпаки. Тільки позитивні мають бути сильнішими.

Майже перед Новим Роком він вирішив зустрітися з дружиною Єгора.

На цей раз Олена Марченко не запросила його додому, а призначила зустріч у кафе. На прохання Марка вона принесла кілька дисків із записами улюблених пісень чоловіка. Він з'ясував, що Олена з Єгором мешкають разом близько семи років. Дітей вони не мали.

Олена не була налаштована на відвертість і на питання «Чому?» відповіла коротко: "Не до цього було".

На питання про щасливі моменти життя Єгора вона удостоїла Марка довшою відповіддю:

— Ми відпочивали у Єгипті. Море, сервіс – все було чудовим. Єгор навіть сам дивувався, що його все влаштовує. Музика, романтика. Так, він був романтиком у душі, хоча зовні намагався цього не показувати. Адже він пройшов сувору життєву школу. Від дитбудинку, без підтримки, тільки своєю працею. Ми розкрутилися лише перед війною. Без нього я ледве зводжу кінці з кінцями. Та й війна завадила. Постачання зменшилося, а податки як були, так і є, — Олена несподівано замовкла, помітивши, мабуть, що перейшла з розповіді про Єгора на проблеми з бізнесом.