Розділ 4

Міжнародна конференція у Римі врятувала піддослідних пацюків від повного винищення.

Марк представив тільки ту частину проєкту, яка стосувалася технічних характеристик підсилювача, і кілька експериментальних прикладів, замовчавши про те, що вдалося записати трансформований в образи тета-ритм коматозників. Але й ці дані викликали непідробну зацікавленість у деяких колах.

— Пане Шевцов, чи означає це, що запропонований вами підсилювач відсуває поняття смерті мозку за рамки прийнятих сьогодні критеріїв?

— Саме так. Прилад дозволяє зареєструвати мінімальну тета-активність, а це означає хоч мізерний, але шанс на повернення до життя.

— Представлені вами спектрограми практично не відрізняються від показників здорових тварин. Це може бути наслідком порушення чистоти експерименту, — скептично заявив професор із Дюссельдорфа, з яким у Марка не вперше зав'язувалася полеміка.

Кілька людей виступило схвально, відзначаючи перспективність досліджень.

Марк не заперечував, що його експериментальні моделі не були ідеальними. Стовідсоткової аналогії з тета-комою в людини в експерименті на пацюках досягти взагалі неможливо, але в доповіді були й спектрограми Марченка. Марку вони здавалися цілком переконливими.

— Поодиноких даних недостатньо для створення концепції. Ви самі кажете, що підсилювач не дає ідентичні результати у всіх пацієнтів.

Марк погодився:

— Ми працюємо над цим. Продовжуємо дослідження.

Інтерес у наукових колах Марка порадував. Після доповіді він багато спілкувався та відповідав на запитання.

Нарешті зустрівся з потрібними людьми з Меца, де теж займалися транскраніальною стимуляцією на резонансних частотах, правда у постінсультних хворих. За листуванням Марк знав, що в одного з їх тяжких пацієнтів показники були схожі на результати Ореста Петровича. У тому випадку у хворого було виявлено великий ішемічний інсульт, і Марк чекав на результати стимуляції. З'ясувалося, що пацієнт, який його цікавить, помер. Отже, оптимальні параметри стимуляції з'ясувати не вдалося, що засмутило і могло стати єдиною неприємністю в цій поїздці, якби не ще одне знайомство.

Ближче до завершення першої секції доповідей до Марка підсів молодий чоловік, який здався підозрілим. Те, що він не був фахівцем з нейрофізіології, стало зрозуміло після перших п'яти хвилин розмови. Хоча Крістофер, так звали нового знайомого, представився співробітником науково-дослідного центру в Мілані й старанно зображував із себе нейрофізіолога, Марку не важко було його розкусити. Досить було згадати кілька термінів та прізвищ, і все стало ясно. Адже не дарма його попереджали про можливий інтерес спецслужб до цих досліджень.

«Ось це і сталося», — спало на думку Маркові. Він чемно відповів на всі запитання, намагаючись показати, що отримані висновки швидше гіпотетичні, ніж реальні, і під вигаданим приводом змився від підозрілого співрозмовника.

Наступного дня на бенкеті Крістофер спробував його споїти віскі, але Марк відмовився, пославшись на хвору печінку. Довелося все свято не пити спиртного. "Шкода, гарне віскі".

На його щастя на цій же вечірці він зустрів двох давніх знайомих, з якими втік з офіційних урочистостей і добре провів час в одній із забігайлівок.

Загалом, всупереч дрібним неприємностям, Марк вважав, що три дні в Римі провів з користю. Він трохи розвіявся і на свіжу голову вирішив змінити напрямок експерименту, чим нечувано втішив зоолога Світлану.

Чому не спробувати стимулювати зони мозку пацюків, що відповідають за пам'ять, не електромагнітними хвилями, підбираючи їх частоту й амплітуду під тета-ритм, а самими тета-хвилями? Налаштувати декодер на зворотну передачу вже записаного сигналу.

Ідею переналаштувати декодер Паша сприйняв з неприхованим ентузіазмом.

— Як звук? Чому б і ні. — Жага діяльності спалахнула в ньому з новою силою.

Паша розібрав декодер, змусивши було похвилюватися, але через кілька днів все ж зібрав його наново, при цьому не залишивши зайвих деталей, що важливо, оскільки раніше за ним таке помічалося.

Азартні дослідники-коматозники провели кілька днів у віварії, плутаючись у безлічі дрібних проводків, і отримали чергові примарні, але обнадійливі результати: червону напувалку, яка снилася одному пацюку, вони побачили уві сні іншого! Хоча це й не вивело пацюка зі штучної коми.

***

Чотирнадцяте жовтня, Покрову, відзначали з розмахом.

З АТО на коротку побивку повернулося двоє товаришів по службі Єгора Марченка, в результаті чого в реанімації з'явився ящик пива. Жінки замовили піцу. У Богомола знайшлося кілька пляшок коньяку, та й Марк із Пашею взяли участь. Марк привіз із відрядження пляшку віскі. Він знайшов таке ж віскі, яке пропонували на банкеті в Римі. Паша притяг з дому цілу гору випечених його мамою пиріжків з м'ясом.

Запросили залишитись Соню — вона приходила до Єгора майже щовечора. Вона, було, погодилася, але коли до кабінету Богомола ввалилися двоє військових із ящиком пива, непомітно зникла.

Робочий день добігав кінця, коли в кабінеті Богомола зібралися майже всі співробітники реанімації — троє лікарів, завідувач, дві медсестри та санітарка. Добре день видався не «напружний». Планових операцій перед святом не проводили, а наплив швидких саме очікували після свята. Крім коматозників у відділенні лежало кілька стабільних пацієнтів. Двох з ранку вже перевели до соматики, тож роботи було мало.

Вітали насамперед тих, хто побував на передовій. Окрім друзів Марченка та самого Єгора в АТО встигли взяти участь і двоє лікарів відділення, тож згадати про війну було кому. Про погане не згадували. Згадали загиблих, випили за здоров'я живих, побажавши Єгору Марченку якнайшвидшого одужання.

Товариші по службі Єгора, Михайло та Андрій, називали один одного за позивними.

Михайло — командир розвідроти, де служив Марченко, мав позивний «Ведмідь». Він був великий, широкоплечий, з густою шевелюрою і басистим голосом. На вигляд йому можна було дати років п'ятдесят — на скронях виразно проступала сивина, а на лобі залягло кілька глибоких зморшок. Він дуже тепло відгукувався про Єгора, відзначаючи його веселу вдачу та приязність. Будучи як офіцер призваним на самому початку війни, він вже третій рік воював на сході. Дивом вижив після Іловайського котла, був двічі легко поранений і тепер, як він сказав, окопався зі своєю розвідротою під Мар'їнкою.