***

tw/ сцени жорстокості, згадки крові, ментальні проблеми 

Фелікс був занадто позитивним, занадто усміхненим, занадто дружелюбним. Це відштовхувало. Він любив тварин, волонтерив, намагався всім допомогти, був першим у рейтингу, ніколи не ображався навіть на грубі слова, дарував усім навколишнім свою яскравіше за сонце усмішку.

Допоки не залишався на одинці з самим собою. Бо тоді голоси в голові зводили його з розуму. Благали вбивати, жорстоко ламати кістки, вирізати на ніжній шкірі візерунки, спостерігаючи, як стікає кров з ран, насолоджуватись криками жертви, розриваючи тонкі, як нитки м'язи. Він не витримував, був готовий на стіни лізти. Ліки не допомагали юнаку, який навіть жахастики боявся дивитися сам. Лише снодійне на деякий час, давало можливість поспати без жахливих сновидінь.

Хьонджін познайомився з ним на першому курсі. Цей парубок був першим хто не усміхнувся Ліксу у відповідь. Це дивувало і напружувало. За майже 4 роки вони не перекинулися і десятьма словами, але сьогодні їхня група організовувала, якесь свято тож їм довелося працювати разом.

- Дякую, - кути рота цього юнака піднялися і опустилися вгору, а Фелікс був таким здивованим, що не відразу зміг відповісти що-небудь. Просто стояв і кліпав очима.

- За що?

- За те, що погодився бути у парі зі мною, бо інші не хочуть, - просто знизує плечима не змінюючи тону.

- Бо ти відштовхуєш інших, - чомусь саме з Хваном хотілося бути чесним, нехай і трішки нахабним.

- Як і ти, просто у нас різні способи, - і знову ця швидка усмішка, яку блондин не встиг зафіксувати у свій пам'яті. Чомусь нав'язливі думки зникли, але він цього і не помітив.

- Я хоча б дружелюбний, - буркнувши це, він відвернувся.

- Вибач, я не хотів образити чи щось таке...

- Я першим почав, тож я маю вибачитись, а не ти, - ніяково всміхається Лікс.

Потім він поділиться цією розмовою, з своїм психотерапевтом, а той порадить спілкуватись з Джіном більше, якщо думки про вбивства відступають.

Взагалі лікар не розумів, звідки в голові цього юнака такі ірраціональні думки. Він схилявся до того, що їх Феліксу дуже давно нав'язали, але поки підтвердити чи спростувати свої здогадки він не міг.
Лі хотів слідувати настановам лікаря, але Хьонджін почав його уникати. Не потрапляв на очі, а якщо Лікс хотів заговорити тікав. Чомусь хлопцю, який бажав вбивати, геть не подобалось, як з кожним днем гасне вогник життя в очах Хвана. Джін вбивав сам себе зсередини. Але досі, щось стримувало його від останнього страшного кроку

- Ходімо додому разом, - з рішучим обличчям перегоррджує дорогу Хьонджіну, який мовчки обходить Лікса та йде далі, - Мовчання це знак згоди, ти вкурсі?

- Ти набридливий тож забирайся, - ричить Хван, але Фелікс геть не лякається навпаки в голові б'ється думка, що варто бути поруч.

- Я нікуди не піду. Нізащо, ясно?! - ставить руку в боки та знову насуплює брови.

- Ми з тобою навіть не добрі знайомі, чого ти до мене пристав? - юнак пришвидшує свій хід, а Лі майже біжить за ним намагаючись не відставати

- Бо я псих і хочу тебе вбити, - спокійно каже блондин, а Хван різко гальмує так, що Лікс вдаряється у його спину

- У тебе не смішні жарти.

- Згоден, - хлопець регоче, а Хьонджін хитає головою, - У тебе щось трапилось? - різка зміна теми трохи напружує Джіна, але після короткої павзи юнак тихо відповідає

- Ні, просто я не знаю, як жити далі. Що я маю зробити, щоб все виходило правильно, щоб я виправдав очікування інших і не розчарувався сам у собі...

- А чому ти маєш виправдовувати чиїсь очікування, Хьонджіне? Живи тут і зараз, а про майбутнє можемо подумати завтра. Доречі хочеш морозива? Я знаю одну кафешку воно там таке смачне, що втрачаєш всі слова, як тільки одне спробуєш. Ти яке любиш? Бо моє улюблене – шоколадне, а ще я з тірамісу люблю...

- Тобі казали, що ти занадто балакучий? - перериває його нестримний потік слів Джін, зовсім трішечки всміхаючись, - Але ти продовжуй, я можу відволікатися таким чином

- Я теж, - тихо додає Лікс та продовжує балакати

Вони йдуть в кафе з морозивом де наїдаються так, що важко встати. В більшості говорить Фелікс, а Хьонджін слухає і лиш встигає додати кілька речень. Їхнє прощання тепле, як літній вечір, після жаркого дня. І хлопці зустрінуться знову не один і не два рази.

З часом це вже стане звичкою ходити додому разом. Ділитися тим, як пройшов день і на деякий час забувати про свої проблеми, розчиняючись у теплі іншої людини. Але навіть попри все це Джіна і Фелікса не можна було назвати друзями. Бо їх геть не цікавили приятельські стосунки.

- Якщо хочеш, то можемо разом піти до мого психотерапевта, - м'яко пропонує Лі, а Хван не може йому відмовити, тож просто схвально киває головою та опиняється у теплих обіймах, - Ой, пробач, я не запитав перед тим, як обійняти, може ти не тактильний. Вибач, більше так не робитиму, а якщо то питатиму

- Все гаразд, можеш... Обійняти мене ще раз? - трохи ніяково всміхається юнак та через секунду знову опиняється у кільці гарячих рук Лікса, який шепоче різні заспокійливі дурниці йому на вухо.
Дивно, але Хьонджіну було дуже спокійно поруч з таким активним, і позитивним хлопцем

- Феліксе, ти раніше був у інших психотерапевтів? - спокійно питає його лікар на новому прийомі.

- Так, хіба я вам не казав? В дитинстві у мене була якась травма, батьки докладно не розповідали мені що й до чого. Я закрився в собі і з ніким не хотів контактувати, тоді вони знайшли пана Джеміна, який мені допоміг повернутись до нормального життя. Правда я не пам'ятаю деяких моментів з цього періоду, але думаю це якраз через травму, - поки Лікс, як завжди багато говорив він не помічав, як витягується від здивування обличчя чоловіка навпроти, а потім темніє від розуміння всієї ситуації, - Ох, пробачте, я знову заговорився, так для чого ви питаєте про це?

- Коли почали з'являтися нав'язливі думки в твоїй голові, можеш пригадати всі, навіть найдрібніші, деталі? - м'яко питає лікар під напруженим поглядом Лі.