1

"Випити кави, хочу кави, з такою думкою йшла Олександра. Побачивши кав'ярню, вона так сильно зраділа, що зараз вип'є улюблений напій. Ввійшовши в заклад та відчувши цей незабутній аромат свіжозмелених зерен, Саша немов би поринала в інший світ, де всі її буденні справи просто зникали або відкладались на якийсь час. «Еспресо, будь ласка», — попросила дівчина у баристи Оксани. Взявши каву та присівши за столик, вона дістала книгу, яку ніяк не могла дочитати. Пробігаючи очима кожен рядок та попиваючи смачну каву, дівчина відчувала себе щасливою. На якусь мить вона поглянула на вхідні двері, немов би когось очікувала. І раптом відчиняються вони, і в приміщення заходить молодий чоловік, приблизно двадцяти п'яти років, та посміхається їй. «О, Боже, це ж Василь!» — впізнаючи хлопця, промовляє в своїх думках. А він тим часом наближається до неї. «Невже це ти, Васильку? Я не можу повірити, що бачу тебе тут і зараз поруч зі мною». «Привіт, це справді я, той хлопець, який тягав тебе за косички в школі, той, що залицявся до тебе, коли ще не вмів цього робити, а ще той вар'ят, який жбурнув в мене сніжкою, від якої в мене з'явився потім синець», — жартома сказала дівчина, і вони розсміялися. «Мені ще досі шкода за цей випадок», — сказав хлопець. «А я давно тебе пробачила, я знаю, що ти не хотів, а вийшло як вийшло. Тепер маємо що згадати». «Та так», — відказав він. «Ти де пропадаєш?» — запитала Саша. «Дім, робота і все по колу. Ось сьогодні вирішив зайти сюди підбадьоритися, бо щось вимотався. А тут ти, і вже навіть кави не потрібно, настрій хороший з'явився, і сил немов би добавилось. Твоя присутність завжди на мене добре впливала». «Мені це дуже приємно чути», — відповіла вона. «А ти що?» — запитав Василь. «А що я? Як бачиш, ще досі люблю каву, читання та спокій. А в загальному — буденна рутина. Коротше кажучи, те саме, що й в тебе: господарювання вдома, робота». «А як же шлюб?» — «Та де там, ще не хочу», — відказала дівчина. «А стосунки в мене були, але якось не склалось, та й сама». «Зрозуміло», — сказав хлопець, задовольнивши свою цікавість. «Василю, що ми все про мене, ти розказуй, як ти? Діти, дружина?» «Ти про що? Я ще досі холостяк, ще не знайшов своєї судженої», — сказав він, а в думках промайнуло: «А може, і знайшов». «Як же це?» — здивувалася дівчина. «По слухах, ти вже добрячий сім'янин, троє діток, дружина». «Сашо, це лише слухи, і не більше», — відказав хлопець. «Ясно, і в тебе не складається», — сказала вона. «Ніхто не знає, що нам готує доля. Може, ця зустріч є подарунком та початком чогось нового для нас», — промовив Вася, немов би натякаючи про щось. А дівчина, второпавши, про що він, відповіла: «Можливо». І в ту ж хвилину задзвонив у неї телефон. «Вибач, на роботі виникли проблеми», — сказала Олександра, «тож мушу йти. Дуже рада нашій випадковій зустрічі». «Якось повторимо?» — сказав Василь. Вона кивнула на знак згоди та попрощавшись пішла. А згодом вони таки знову побачились, і в них зародилось хтось скаже закоханість, а я скажу справжнє кохання."

"Якщо вам сподобалося, не забудьте натиснути лайк. Ваші коментарі завжди надихають мене на нові оповідання! Дякую! Більше історій шукайте у моїй збірці 'Короткі оповідання для тебе'."