Честер

Честер

Я прийшов до тями і перше, що відчув це нестачу кисню. Світ навколо був темним і повітря було настільки важким і гарячим, що, щоб надихатися, доводилося робити багато частих вдихів. Тіло було наче чимось притиснуте зверху. Руки та ноги слухалися, але простір довкола був тісний. Страх він паралізував. Страх шепотів на вухо про те, що мене поховали живцем. Страх сідав на грудях і крав ті крихти кисню, які мені були доступні.

Я не знаю скільки  так пролежав оповитий пітьмою. Але потім крізь темряву пробився промінь світла. І я зміг розгледіти волокна тканини. Напружившись, ривком сів. Мішок він все ще був на мені. Зірвавши нестерпну ганчірку, озирнувся.

Дім.

Я пітьма забирай удома! Лежу на своєму ліжку дбайливо прикритий купленою мною ж обтяженою ковдрою. Саме ця ковдра стала перепоною до вільних рухів. Закричавши,схопив у оберемок ковдру і шпурнув її в стіну. Адреналін вирував у крові, що викликало мимовільний сплеск магії. Тканина ковдри не витримала такого відношення і луснула усипавши підлогу металевими кульками та пухом.

Я озирнувся на всі боки в пошуках небезпеки. Але спальня виглядала досконало, так як її залишив. Жодна річ не була зрушена з місця або прибрана. Я метнувся до дверей, щоб обшукати і перевірити всю квартиру. Нікого. Ніде. Мене просто принесли в мій будинок, поклали в ліжко і навіть дбайливо вкрили ковдрою. Опустив погляд вниз. Тіло порадувало відсутністю одягу. Злість знову спінила кров. Мене провезли через столицю геть голим. Хтось був у моїй квартирі. Я сканував поглядом простір навколо вивчаючи деталі що вибивались. Як насмішка на барній стійці стояла чашка з кавою та цукерками.

Кава давно охолонула що говорило про те, що непрохані гості давно пішли. Підійшовши ближче, ябачив конверт. Послання. Але чому ось так? Чому не в розмові?

Присівши на диван у вітальні, відкрив конверт з якоюсь відстороненістю подумавши що сьогодні  міг би померти. І не раз…

«Невже ти думав, що я настільки дурний? Невже ти й ті, хто тебе до мене послав, настільки впевнені в собі?

Ти нині один із Безликих. Яке б ти не прийняв рішення, воно принесе мені користь. Не боротимешся за маску — помреш. Доживеш до кінця випробувань – станеш одним із нас.

Я знаю, хто ти, Честере. Я не всезнаючий, але в мене є інформатори. І повір, отримати Крило - рідкісний успіх.

Живи звичайним життям. Ми так живемо. Коли знадобишся — ми повідомимо. Ніхто тебе не примушує. У будь-якому разі смерть теж вибір.

Павук.»

Я з такою силою стиснув кулак, що нігті вп'ялися в шкіру долоні. Найбільше в житті не любив бути маріонеткою. Опустивши погляд на груди, побачив кристал. Тепер у мене два ляльководи і кожен смикатиме за мотузочки поки вони не порвуться. Відкинувши голову на спинку дивана, почав рахувати вдихи. Здавалося, що прірва під ногами стає все глибшою і немає шансу на порятунок. Я в пастці. Один проти найсильніших цього світу.

Десь далеко і спальні пролунав звук будильника. Час на роботу. Вперше з'явилося бажання начхати на все і напитися до нестями. Але ноги вже несли мене до шафи.

Через п'ятнадцять хвилин я  сідав у свій фалк повністю одягнений і причесаний. Дорога стелилася під колеса, а в голові було напрочуд порожньо. У відділенні мене зустріли здивованими вигуками і тут же провели до кабінету вищого керівництва. Пан Бракерт зустрів мене як рідного одразу посадивши в крісло і запропонувавши чай. Він оглянув мене з ніг до голови відзначаючи всі рани садна і синці. А потім, зайнявши місце за робочим столом, активував панель кристалом і подивився на мене в очікуванні інформації.

І тут виплив несподіваний для мене факт. Я не міг розповісти йому все. Я розповів йому все, що міг згадати про застінки і те, що суд був в одному з покинутих храмів. Але коли дійшло до опису процесу суду мова ніби прилипала до піднебіння, а слова застрягли в горлі, так і не залишивши рота.