Prologue. Лаяна

Лаяна

Мені було чотирнадцять коли здавалося весь світ розбися на шматки біля моїх ніг. Тоді я помирала і більше не могла жити. Сміх. Його було чути з усіх боків. Сміх, перешіптування та погляди. Я не забуду ці погляди до кінця свого життя.

Найприкріше, що такий трагічний для мене сценарій не був супроводжений гарною музикою та зливою. Ні, на тлі гриміла запальна музика, а на вулиці був теплий вечір серпня. Не було й гарних декорацій. Звичайна вітальня заповнена підлітками. Погляди. Погляди. Погляди. Вони прилипали до шкіри. Вони завдавали болю. Вони дряпали душу. Дівчата перешіптувалися, хлопці відкрито сміялися. Я тікала з цього будинку ковтаючи сльози. Ніхто не пішов за мною. Ніхто не зупинив. Ніхто не спробував урятувати.

Погода була гарною. Все в цьому чортовому світі було чудово. Вітер лизав мой голий поперек і я роздратовано смикала на собі одяг намагаючись сховатися. Наче тканина могла захистити мене від приниження. Начебто варто лише вдягнути звичний одяг і все стане як раніше. Дурепа, яка ж я дурепа!

Так, я пам'ятаю цей вечір у всіх фарбах. І навіть через стільки років старі рубці спогадів в години самоти мучать мене. Це було дуже давно. Здається у минулому житті. У тому житті, де я була слабкою та довірливою. У тому житті, де красень просто так може покохати товсту дівчинку. У тому житті де в мене були подруги, які закликали не соромитися себе і надіти короткі шорти та червону блузу.

Ці чортові погляди!

Я пам'ятаю як не відповідала на дзвінки мами, коли час перетнув межу півночі. Мені було дуже соромно зізнатися їй що Кая, як виявилася не була моєю подругою. Що за сонцезахисними окулярами та фарбованим волоссям ховалася справжня стерва. Хитра та розважлива. Я боялася зізнатися, що Дарес... мій Дарес... Він ніколи мене не любив і я так безглуздо віддала йому свій перший поцілунок. А я ж йому вірила! Вірила чистим блакитним очам. Вірила в те, що він дійсно втомився від того, що всі ньому бачать тільки зовнішність. Вірила і балакала, не приховуючи нічого. У нас не могло бути секретів один від одного. Ми ж пара... Виродок!

Як я могла все це розповісти мамі?! Я б не витримала якби і в неї побачила цей погляд.

Я пам'ятаю смак перевареного рису в нічній кавярні і як гірчила кава. Я вперше пила каву. Того вечора все було вперше. Того вечора мені здавалося, що світ розколовся і я лечу в прірву.

А ще пам'ятаю свого дядька. Запах його сигарет та уважний погляд. Він просто прийшов і сів навпроти мене. Відібрав мою жахливо гірку каву і закурив цигарку.

- Мама хвилюється - просто сказав він беручи до рук меню.

- Я знаю – було незатишно. Було страшенно ніяково поруч з ним.

Дядько завжди був для мене тим, за ким хотілося слідувати і на кого хотілося рівнятися. Він був для мене атлантом якому було на все байдуже.

- Ти завжди будеш недостатньо - просто сказав він, видихаючи дим і кличучи офіціантку. Жінка невдоволено скривила губи, але робота зобов'язувала. Дяді тоді було близько тридцяти п'яти. І він був поганим хлопцем. Одяг що привертає увагу. Татуювання, пірсиг на губі та у вусі. Рвано стрижене руде волосся і пронизливо зелені очі, які дивилися на оточуючих його людей зневажливо-насмішливо.

- Вибач, що?

- Ти завжди будеш недостатньо хороша для цього світу та людей загалом. Недостатньо струнка. Недостатньо щедра. Недостатньо гарна. Завжди знайдеться той, хто буде в тобі незадоволений. То чому б не послати цей світ в пітьму і не бути тою ким він бажає тебе бачити?

- Ти так кажеш, наче ми персонажі гри.

Він подався трішки вперед, спираючись підборіддям на руки.

- Не дозволяй собі бути персонажем гри. Ними завжди хтось керує і життя прописане до найдрібніших деталей. Коли гра закінчується про них забувають довгий час. Або назавжди. Будь героєм книги. Їх доля ще не написана. Вони самі її створюють та підштовхують автора. Будь той хто запам'ятається. Героєм чи антигероєм не важливо. Живи. Чіпляй. Примушуй людей довкола думати про тебе. Зроби так, щоб читач хотів до тебе повернуться.

- А якщо я недостатньо хороша для книг? – мене на той момент злила ця розмова. Нині він викликає усмішку.

- Тоді живи у реальному світі. Заведи кота. Ховайся під шарами одягу. Знайди собі чоловіка, який хоч трохи буде зверти на тебе увагу. І проживи нудне та одноманітне життя.

- Але ж я не можу бути героєм!

Він просто знизує плечима і береться за свою їжу.

Я пам'ятаю, як після мене дядечко відвіз додому. Я пам'ятаю, як мама просто обійняла мене, не ставлячи запитань. Тато був похмурий і злий, але що він міг поставити проти підлітків?

Коли я пішла до школи через два тижні нам повідомили, що дядька Крила взяли під варту через крадіжку. Він був антигероєм. Він був тим хто, грав свою роль і знав, на що йде.

Але я також пам'ятаю як почала будувати свій новий світ. Світ, де я могла вирішувати, як хочу. Світ, у якому одне слово, сказане в потрібному місці, могло зламати життя. Це був початок зими. Я сиділа на уроці. Вигнанець. Усі пам'ятали той вечір. Я тоді вирішила, що більше так не можу. Того ж дня наша родина поїхала відвідати  дядечка. Коли прийшла моя черга бути з ним у порожній кімнаті, я сказала слова, які змінили моє життя