4 400 метрів

Екскурсійний автобус неквапливо в’їхав у місто. Годинник показував 8:30 ранку. Ліза, протираючи очі, почала будити Барбару:

– Прокидайся, ми вже в Римі.

– Що вже? Так швидко? – потягуючись і позіхаючи здивовано запитала Барбара.

Подруги вже п’ятий день у дорозі. Позаду чиста і охайна Польща, схожа на першокласника під час урочистої лінійки. Також метушлива Німеччина, яка нагадує вічного студента, завжди енергійного і сповненого амбітних планів. Стримана і творча Чехія, якій найбільше підходе роль аспіранта чи молодого викладача. А тепер велична Італія і її вічне місто Рим.

Подруги давно планували цю поїздку і Барбара наполягала подорожувати на своєму новому автомобілі, але в останню мить Світлана відмовилася і Ліза переконала їхати екскурсійним автобусом.

– Тиждень за кермом – то не відпочинок, – аргументувала вона.

Дівчата заселились у готель, прийняли душ, поснідали й почали планувати свій день. Запланованих екскурсій на сьогодні не було і день був вільний.

– А може, спочатку на стандартну екскурсію на цих автобусах із відкритим дахом? – запропонувала Ліза. – Ти не повіриш, ніколи ними не каталась.

Барбара погодилася. Подруги трішки відпочили й почали свої звичні жіночі приготування перед виходом із дому, це зайняло ще якийсь час.

По навігатору вони знайшли місце, де зупиняється екскурсійний автобус. Через декілька хвилин він саме підійшов. На другому поверсі виявилися вільні місця й подруги щасливі і натхненні вирушили знайомитися з містом. У Римі історичні місця на кожному кроці, тут будь-який клаптик землі – це вже історія: Пантеон, Римський форум, Капітолійський пагорб, Собор Святого Петра, Колізей і багато інших.

Подруги вийшли біля Колізею – античного амфітеатру з майже двохтисячною історією – і довго гуляли навколо нього вражені його величчю і красою.

– Скільки ж у цьому місці загинуло людей, – замислилась Ліза.

На табличці був напис про останні гладіаторські бої в 435 році н. е.

– Християнська релігія, наскільки відомо, – пригадувала Ліза, – стала офіційною в Римській імперії з 380 року, хоча ще в 313 році н. е. імператор Костянтин видав Міланський едикт про вільне віросповідання. Тобто, ще 55-122 роки (залежно від якої дати рахувати) люди вірили у християнське вчення і продовжували вбивати одне одного.

Ліза запропонувала прогулятися пішки до Ватикану. Барбара погодилася, включила крокомір, побудувала маршрут по карті й подруги неквапливо пішли далі досліджувати місто.

Дорогою Лізі не йшла з голови думка, як могло так статися, що в одному місці люди одне одного вбивають задля розваги, а в іншому поруч розповідають, що цього робити не можна й що це великий гріх. Прийшовши на місце, крокомір показав 4 400 метрів – це та відстань, яка відділяла два світи, дві людські сутності, які так сильно переплелися в Римі і в реальному світі.

Собор Святого Петра не просто вразив, він, скоріше, збив із ніг і придавив своєю величчю. «На таке здатні були лише геніальні античні зодчі, яким до того допомагали ангели», – подумала Ліза.

Вона почала пригадувати історичні події, пов’язані з цими місцями. І однією з найважливіших в історичному плані була коронація Карла Великого 800 року. Папа Римський Лев Третій у базиліці Святого Петра під час різдвяної меси поклав на голову короля франків Карла імператорську корону. Ця подія визначила розвиток і світогляд європейської цивілізації на століття. Ніби нічого особливого не відбулося, але якщо поглянути на це трішки інакше, то Карл Великий неймовірно вдалими походами розширив свої володіння і об’єднав під своєю владою значні території західної Європи. Також він допоміг Папі розібратися із чварами місцевої знаті, все ніби й нічого, але є одне але – він це робив, не декламуючи вірші чи гарними піснями, він це робив жорстоко, погубивши тисячі і тисячі життів. І тут найцікавіше, Папа, який тримається на вченні: «Не вбивай», «Не кради», «Не побажай нічого того, що є власністю ближнього твого» і т. д. – не те, що не засуджує його, а навпаки, коронує, висвячуючи на імператора.

У той момент остаточно зійшлися дві стихії, стихія негативу – тобто світське життя з його постійною ворожнечею та боротьбою – і стихія позитиву – духовне життя, перетворившись із часом на церковне. Два світи зійшлися і утворили одне ціле – владу.

Негативна енергія дуже добре себе проявляє саме у світському житті, саме в ньому йдуть постійні чвари, війни і конфлікти. Володар, знаючи яких зусиль коштувала йому влада, навіть при найменшій непокорі не вагаючись усуває конкурентів і вільнодумців, тому вельможі різного ґатунку низесенько схилялись перед ним, демонструючи покору та відданість. Ця звичка так сильно укоренилася в людей, що навіть у наш час люди продовжують схилятися перед негативом, не усвідомлюючи цього, чого лише варті різного роду військові паради.

Позитивну енергію, або духовне життя, взяла під опіку і контроль церква. У ній також присутні ієрархія, покора і найголовніше, невидимий контроль, тому король, який убив тисячі людей отримує корону від Папи, а селянин, який зірвав яблуко в сусіда, вчинив страшний гріх і має сповідатися. Церковна і світська влада разом приборкали дві потужні стихії.

Нейтрали були непідвладні ні одним, ні іншим, а оскільки влади над ними вони не мали, церковники сказали, що такого поняття немає, а влада принизливо почала називати їх різного роду маргіналами. Вони були невигідні ні одним, ні іншим. До нашого часу нічого не змінилося, церковна і державна влада тісно переплелися, доповнюючи і підтримуючи одна одну, зневажаючи інтереси людей нової епохи.