Неадекватні сусіди

У середу Аркадій прийшов додому вчасно. Він прикупив по дорозі усіляких смаколиків, саме таких, які полюбляла Ліза. У подружжя в середу був день експериментів, і вони обоє чекали її з нетерпінням. Скільки років вони разом, а, на диво, ще не набридли одне одному. Ліза чаклувала з вечерею, а Аркадій грався з Миколкою. За столом Аркадій почав скаржитися на пенсіонерок, які постійно сидять біля під’їзду, здається, вони починають мене тероризувати, – промовив Аркадій.

– А що таке, що трапилось? – спантеличено запитала Ліза.

– Та що, постійно знаходять привід причепитися як п’явки.

– «А ви на консьєржку здали? А ви на лампочки в під’їзді здали? А ви мусор на вулицю виносите? А це у вас музика до часу ночі волала?» Здається, вони знаходять будь-який привід, щоб мене роздратувати й вивести із себе.

– А ти що? – запитала Ліза.

– А що я? Вже реально набридло, скоро почну на них кричати.

– Я тобі не розповідала історію свого брата Дениса?

– Ні, а що там?

– Він уже давно працює в ІТ-сфері, і в принципі для нього немає значення місце проживання, аби лише був пристойний інтернет і телефонний зв’язок. Якось йому захотілось жити ближче до природи й він наважився переїхати в котеджне містечко неподалік від Мінська. Він придбав будинок поряд із батьками, які там уже багато років жили, і почав обживатися. Оскільки вони їли зазвичай разом, Денису приходилося кожного дня ходити до них на обід і вечерю. Так-от, навпроти батьківського будинку жила родина, ти їх, напевно, також пам’ятаєш – сусіди по квартирі в Мінську. Вони втратили роботу під час перебудови й переїхали жити в це ж котеджне містечко, а потім зовсім спилися.

– І що? – поцікавився Аркадій.

– Так-от, Денис проходив кожного дня поміж їхній будинок. А ці сусіди завели собак, причому таких досить агресивних порід – пітбультер’єри, вівчарки. І ці собаки не давали проходу Денису, кожного дня кидалися йому в ноги. Найдивніше, що батьки скільки сусідам догоджали, усе байдуже. Запросять на шашлики, сидять, вечеряють, спілкуються, а потім сусіди повертаються до себе й випускають собак.

– І що твій Денис робив?

– Нічого, підкормлював їх, навіть одного разу купив спеціальний гаджет для відлякування собак, але він спрацював декілька разів, а потім тільки більше їх дратував.

– І чим ця історія закінчилася?

– А чим, Денис із ними не сварився, бо вони вже з усіма в окрузі пересварилися і їм потрібен був лише новий привід, здається, сварки для них – це був сенс їхнього життя. Денис це розумів, тому вирішив бути розумнішим за них.

– І що він робив?

– Та нічого, у тому то і справа, що нічого, просто ввічливо здоровався з ними.

– І що це все?

– Так, і все.

– І чим закінчилася історія?

– Їх через якийсь час не стало, вони і пили багато, і курили, а потім у котеджному містечку запанував абсолютний спокій, хоча до цього сварки і скандали були звичною справою. Виявляється, лише одна людина може так переколотити всіх навкруги, що й вигадати таке складно.

– І що ти мені пропонуєш? – запитав Аркадій дружину.

– А що, нічого, просто ввічливо відповідай, здоровайся і вони самі від тебе відчепляться.

– Цікаво, треба спробувати.

Восьма правда про негативність: найкраще її нейтралізує нейтральність.