Футбольний матч

Чоловіча компанія зібралася на декілька днів пізніше за дівочу, а приводом став футбольний матч між збірною росії та однієї європейської країни. Друзі зустрілись в одному шотландському пабі, неподалік стадіону. Марк був щасливий, як ніколи, про цю посаду він уже декілька років марив і нарешті його мрія здійснилася.

 Чоловіки обрали затишне місце для зручнішого спілкування і так, щоб було видно все, що відбувається навкруги, включно з великим екраном монітору на стелі. Друзі довго вітали Марка з його підвищенням, на цей раз вони були без жінок і замовляли все, чого душа бажала, – віскі, текілу, самбуку, пиво, ну і, звісно, горілку.

Через якийсь час Аркадій пригадав той випадок на природі.

– Друзі, ви не повірите, то був ніби не я, ніби за мене говорила інша людина, а я спокійнісінько спостерігав! У мене таке вперше, і взагалі, що я там наговорив? – запитував спантеличений Аркадій.

– Та не хвилюйся ти так, – втрутився Марк, – ти був засмучений за того сазана і все нападав на Дмитра, що він його не зміг дістати підхватом.

– І все? – запитав Аркадій.

– Все, – відповів Марк.

– Здається, ви від мене щось приховуєте… Присягаюся, то говорив хтось інший, але точно не я, – продовжував виправдовуватися Аркадій.

– Все гаразд, за футбол! – запропонував тост Дмитро.

– За футбол, – друзі випили по стопці віскі.

Чоловіки трішки захмеліли і почали свої звичні розмови.

– Ви уявляєте, – почав Дмитро, – набрав на роботу сім нових прибиральниць. І щоб ви думали, вони вже у віці, у них в усіх є внуки, їм би про той світ подумати, а вони живучіші усіх живих. У них там ієрархія… І знаєте, кого вони обрали собі за головну? Не повірите, саму агресивну і проблематичну, розлучену алкоголічку. Її ще чоловік нещодавно кинув та й із сином проблеми. Найдивніше, що серед них є чудова жінка, колись працювала у відділі контролю якості на електромеханічному комбінаті, а після його закриття зайнялася домашнім господарством. У неї чудова родина, чоловік, діти, уже онуки є, загалом показова родина. Я думав, – продовжував Дмитро, – саме її виберуть головною. Але якби не так, оця мегера всіх обробила так, що Федорівну майже почали цькувати. Ви уявляєте, навіть технічки борються за вплив так, ніби це англійський трон, але саме дивне, що вибивається наверх найагресивніша та негативна серед них, – завершив свою розповідь Дмитро.

– А чому ти дивуєшся, ти, здається, сам розповідав ту історію зі школи, коли ви закохалися в одну дівчину зі своїм найкращим товаришем? – продовжив розмову Аркадій, звертаючись до Дмитра.

– А що то за історія? – запитав Марк.

– О, то давня історія.

– Ще в школі планували поставити спектакль «Ромео і Джульєтта», здається, у п’ятому чи шостому класі. Джульєтту обрали одразу, її грала Світлана, а на роль Ромео хотіли призначити мого товариша, – продовжував розповідь Дмитро. – Якось під час перерви ми бігли в їдальню й на повороті я йому поставив підніжку. Той Ромео стрімголов полетів по східцям, а потім ще три тижні лікував свої пошкоджені кінцівки. За цей час ми вдало зіграли спектакль і вже більше п’ятнадцяти років разом зі Світланою.

– А що сталося з твоїм товаришем? – запитав Марк.

– Точно не скажу, спочатку він перейшов в іншу школу, і, здається, так і залишився у Воронежі, з дружиною розвівся і зрештою, кажуть, геть спився, а тепер не знаю, що з ним, якщо чесно, воно мене й не цікавить.

На вулиці заволали вболівальники.

– Ну що, ще по одній – і на стадіон.

– Вперед.

Той матч росія програла з тріском… і друзі ще довго після стадіону сиділи в пабі й алкоголем тушили свої розчарування. А ввечері вдома Аркадій пригадав той випадок із підніжкою, маленький випадок, який скалічив життя одному й подарував щасливе іншому.

Шоста правда про негативність: лише вона рухає по соціальній драбині.