Відпочинок на природі

Порадившись із Марком і, як їм здавалось, обравши найліпший варіант, Барбара негайно подзвонила подругам.

– Як вам таке? У суботу святкуємо у ресторані, а в неділю їдемо на природу!

Світлана одразу погодилася, та й Ліза була не проти. Ресторан для зручності обрали в центральній частині міста, а на неділю запланували поїздку за місто, на сучасну базу відпочинку в мальовничі місця на дику річку.

Близько восьмої вечора компанія почала збиратися в столичному досить пристойному рибному ресторані. Першими прийшли Барбара та Марк, потім Світлана із Дмитром, а трохи пізніше приїхали Аркадій та Ліза. Компанія була в зборі і святкування не забарилося.

Друзі привітали Марка, бажали стрімкої кар’єри, хоча й знали, що у випадку переведення Марка в іншу країну будуть сумувати за їхньою компанією.

Наймолодшим серед них був Аркадій, йому нещодавно виповнилося тридцять два роки. Навчався він у Москві в університеті, а сам родом був із Мінська. Після закінчення навчання повернувся до себе на батьківщину і працював PR-менеджером в одній відомій міжнародній компанії. Там він і познайомився з Лізою, яка працювала рекламістом. Його швидко підвищили до начальника відділу, а через рік перевели до московського філіалу, де він і працює досі вже більше п’яти років, очолюючи відділ реклами та PR.

Друзі невимушено спілкувалися за келихом білого Pinot Grigio. Офіціант приніс салат із пекінської капусти, креветок та соусу Голландез, ця страва спеціально призначена для початку трапези. Потім принесли устриці з соусом Табаско. Згодом подали рибу з великою порцією трішки прошпареного салату, а також різні види картоплі. Кожен обирав рибу за смаком. Там були смажений тунець, дорадо, морський окунь, форель, риба-меч та лосось, а трішки згодом офіціант подав головну страву – смажених лобстерів. Завершили трапезу шоколадними десертами з кавою.

Компанія обговорювала деталі завтрашньої поїздки на природу. Марк постійно наголошував:

– Я маю в неділю повернутися додому тверезим і вчасно! – натякаючи друзям, що знає їхні святкування на природі. – У мене в понеділок має бути офіційне призначення, приїдуть з головного офісу. Ви обіцяєте, що я повернуся в неділю вчасно?

– Не хвилюйся, все буде культурно, як сьогодні, – відповів Дмитро, їхній третій товариш.

Дмитро – росіянин із Воронежа, йому було тридцять шість років і він був найстаршим серед друзів. Його батько працював директором взуттєвої фабрики й на початку дев’яностих зумів спочатку приватизувати фабрику, а потім вдало продати спочатку станки та обладнання, а потім споруди і землю під будівництво торгово-розважального центру. Цих коштів вистачило, щоб переїхати в Москву, вивчити Дмитра та вкласти решту грошей у торговельний бізнес. Дмитро саме й був власником тієї невеликої торговельної компанії. Цей досить посередній успіх відбувся за рахунок приблизно двох тисяч працівників фабрики, які втратили роботу після її закриття.

– Ми трішки побудемо на природі, покупаємось, на базі є різноманітні розваги типу квести, – заспокоював Дмитро.

– Добре, тоді довго сьогодні не засиджуємось, відсипаємось і завтра продовжуємо, – погодився Марк.

Компанія ще якийсь час жваво обговорювала різноманітні новини і теми за кавою із шоколадними тістечками, а через якийсь час усі роз’їхались по домівкам.

О восьмій ранку на запланованому місці Марк чекав друзів у своєму фольксвагені транспортер. Цей невеличкий мікроавтобус він узяв у водія компанії. Мікроавтобус використовувався для поточних цілей і потреб, а на вихідні співробітники частенько брали його саме для таких випадків.

Як не дивно, усі прийшли майже вчасно – і через п’ятнадцять хвилин друзі їхали своєю дружною компанією за місто. Дітлахи ще дрімали, періодично позіхаючи, Ліза також. Зате Дмитро був жвавий і бадьорий, як ніколи. Він постійно щось підказував Марку, де краще звернути, де заправитися, де купити необхідні речі.

Через пів години компанія виїхала за місто й помчала в сторону бази відпочинку. Дмитро все жартував, і це сприймалося як необхідний фон для таких заходів. Асфальтована дорога повертала направо – і знак вказував, що до бази лишилося три кілометри, а на ліво йшла звичайна втоптана колія майже по полю. Дмитро зненацька викрикнув:

– Ану запиніться!

Марк зупинив мікроавтобус.

– Послухайте, друзі, а може, ну її ту базу, ця дорога веде до неймовірного місця, там схована в соснах одна чудова поляна, ми там будемо абсолютно самі. Там і рибалка, і купання, і гриби позбирати можна, і погуляти є де, дика чиста річка. Поїхали туди! – запропонував Дмитро.

Компанія завагалася. Ліза не дуже любила дикі місця, але знаючи, як захоплювався рибалкою Аркадій, завагалася. Барбара була проти, бо здогадувалася чим це може скінчитися, а Світлана з таким завзяттям і ентузіазмом підтримала Дмитра, що зрештою всі погодились.

Мікроавтобус звернув вліво і поїхав по протоптаній земляній дорозі, підіймаючи за собою клуби пилу. Вдалині виднівся чи то ліс, чи лісопосадка. Через декілька кілометрів компанія під’їхала до річки і звернула знову наліво, потім кілька поворотів і нарешті вони зупинилися на затишній поляні.

– Це щось неймовірне! – вимовила Барбара, забираючи свої слова назад. – Тут супер! – не могла стримати емоції американка.

Діти щасливі повибігали з мікроавтобуса, Ліза в туж мить проснулася, Дмитра розпирало від задоволення, а Аркадій уже обмірковував де буде рибачити.