Люди Світу

Сонце зазирнуло у вікно й розбудило Вінсента, рідкісне явище в Лондоні о восьмій тридцять ранку.

– Як ти, любий? – поцікавилася Софі.

– Добре. Ти як?

– Просто чудово, натанцювалася вчора.

– Гаразд, піду Лакі вигуляю і заодно пробіжусь, треба після вчорашнього привести себе в форму.

– Ок, довго не гуляйте, сніданок уже готовий.

Баттерсі-парк був поруч із будинком, Вінсент включив крокомір і почав звичну ранню пробіжку. Лакі неохоче вовтузився за ним. Побігавши хвилин двадцять і зарядившись, вони повернулися додому.

Швидко перекусивши, Вінсент взяв свій ноутбук і пішов у сад.

– Люба, я пару годин попрацюю.

– Добре, не буду турбувати.

Лондон – дивне місто, у ньому мало хмарочосів і, навпаки, багато двоповерхових будиночків із садом на задньому дворику будинку. Це неймовірне відчуття жити в сучасному місті майже поруч із центром у власному будинку та ще із садом. З погляду комфорту життя – це майже ідеально.

Вінсент набрав перші слова: «Люди Світу».

Останніми роками все більше почало з’являтися людей, які називають себе «людьми світу». Вони перестають асоціювати себе з певною країною чи національністю, релігією чи історією, певними ідеологіями і вбитими з дитинства нормами і правилами.

Вінсент знову пригадав Григорія Сковороду і його вислів про Бога: «Щоб пізнати Бога, треба пізнати самого себе. Поки людина не знає Бога в собі, годі шукати його в світі». Чи можна сказати краще?

Вінсент не любив використовувати слово Бог, оскільки це поняття надзвичайно універсальне і розмите. Запитай сотню людей, хто такий Бог, і отримаєш сотню різних відповідей.

Для себе він Бога називав «Першим», це визначення здавалося йому нормальним і інформативним. Приміром, немовля, якому три тижні, – це вже людина. І чоловік років п’ятдесяти – це також людина. Один шукає маму, інший – працює над створенням великого адронного колайдера.

Між ними лише п’ятдесят років різниці, в історичному сенсі – це майже мить, але які вони різні. А уявімо різницю не в п’ятдесят років, а приміром, у п’ять мільярдів. І автоматично стає зрозуміло, хто такий «Перший».

Люди Світу – це доволі нове явище, і вони ідеально підходять під визначення нейтралів.

Кожен, напевно, самостійно збагнув, що всі люди на Землі – це щось одне і єдине, що всі ми, жителі планети Земля, тут тимчасові гості. Що планета належить усім нам одночасно, і її не можна і не треба ділити, і що ділять якраз негатив і позитив. Держави, мови, релігії, традиції – це все те, що роз’єднує і зрештою призводить до конфліктів і воєн.

Люди Світу сприймають нашу планету як щось єдине і неподільне, а всіх людей як єдину родину.

Тому вони легко змінюють місця проживання, види зайнятості, хоча є і ті, які все життя прожили в невеликому селищі. Є такі, які все життя працювали на одній роботі, і є ті, які без кінця її змінювали в пошуках найбільш соціально затребуваної. Є ті, які мають кілька вищих освіт, і ті, які закінчили лише школу. І багато чого ще є, але найголовніше, що їх усіх об’єднує, – це розуміння справжніх цінностей Людини.

Софі тихенько підійшла і обняла Вінсента.

– Що, люба?

– Здається, ми трішки обносилися, може, з’їздимо купимо новий одяг?

– Гарна ідея, я не проти.

Прогулюючись по крамницям на Оксфорд-стріт, скупивши все необхідне, вони вийшли на куточок ораторів, а потім і в Гайд-парк. Сівши на зелений газон, вони помітили, що попереду встановлювали сцену, перед якою було пів сотні стільців із глядачами, а вверх по схилу збирались інші перехожі та відвідувачі.

– Що тут має бути? – запитала Софі пару, що сиділа поруч на газоні.

– Здається, виступатиме Стінг із благодійним концертом, – прозвучала відповідь.

– Непогано, затримаємося на годинку? – запропонувала Софі.

– Звичайно, залюбки.

– Здається, з цього місця видно й чутно навіть краще, ніж із перших рядів. Відчуємо себе підлітками.

Неймовірний захід сонця, теплий вечір і «Desert Rose» лунали Гайд-парком, незабутнє видовище і ще один чудовий день для двох маленьких людей на планеті Земля.