Ранок у Каннах

Недільний ранок, чоловік середнього віку в чорних сонцезахисних окулярах зі своїм вірним другом лабрадором на прізвисько Лакі прогулювався звичним маршрутом по набережній Канн. Це дивовижне містечко на лазуровому узбережжі Франції, особливо наприкінці літа та на початку осені.

За квартал до свого улюбленого кафе чоловік помітив, що його столик вільний, це ще більше підняло і так гарний настрій.

– О, Вінсенте, вітаю, – викрикнув офіціант. – Вам, як завжди?

– Так, – відповів гість, розмістившись у плетеному кріслі та усаджуючи поруч Лакі.

10:30 ранку – саме той час, коли в бухту припливає сім’я дельфінів – багато мешканців і гостей містечка збираються подивитися на це диво. Офіціант уже ніс замовлення. Зазвичай Вінсент замовляв апельсиновий фреш, каву і круасани. Саме в цьому кафе під назвою «Три дельфіни» випікалися найсмачніші круасани в цьому регіоні Франції. Лакі трішки позіхав, бо вже встиг поснідати, але питливими очима дивився на їжу, знаючи, що господар обов’язково почастує його в кінці трапези. Дельфіни вже припливли в бухту декілька хвилин тому, і по набережній лунали захвати зівак.

З-за повороту вийшов старий обшарпаний чоловік, місцевий безхатько, Вінсент помітив його ще здалеку. Чоловік повільно приближався до столика, Лакі, почуваючи неладне, трохи насупився. Офіціант, помітивши безхатька, навіть зупинився і переводив погляд то з Вінсента на безхатька, то на Лакі.

Старий підійшов до столика Вінсента, закривши вид на бухту і дельфінів. Запах від безхатька був такий сильний, що навіть Лакі заскавулів і почав на нього ричати.

– Добрий день, – привітався безхатько.

Виникла невеличка пауза.

– Добрий день, – відповів Вінсент, дивлячись на старого широко розплющеними доброзичливими очима.

Офіціант не рухався, спостерігаючи за тим, що відбувається. Старий на мить затримав погляд, ніби чогось очікував, а потім озирнувся, поглянув на офіціанта, Лакі, усіх присутніх, ще раз глянув на Вінсента, легенько усміхнувся і пішов далі. Здалося, наче в кафе всі видихнули, особливо офіціант і Лакі.

«Дивно, – подумав Вінсент, – ще вчора я несамовито кричав на цього старого, навіть виштовхав його на протилежний бік вулиці. А потім налетів на офіціанта з претензіями, щоб такі особи не крутилися поряд із пристойними закладами.

А найдивніше в цій всій історії те, що позавчора і майже увесь минулий тиждень цього старого я сам пригощав сніданком».

Вінсент заплутався, він завжди думав про себе лише хороше, навіть коли він вчиняв не зовсім добре, йому вдавалося якось себе виправдати, але старик відкрив у ньому три різні іпостасі його сутності. «Так який я насправді? – задумався Вінсент. – А що, якщо я одночасно і хороший, і поганий, і нейтральний? А що, якщо і всі люди такі самі?»

Ця думка глибоко засіла йому в голові, але крики щасливих людей і дельфіни захопили його увагу.

«Подумаю про це пізніше».